Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Скориставшись з украiнського вiдродження другоi половини 1920-х pp., вдалося чимало зробити для працi всього свого життя – багатотомноi «Історii Украiни-Руси». У складних iдеологiчних обставинах, далеко не завжди i в усьому згодний з пануючими порядками, М. Грушевський прагнув служити нацiональним потребам «робiтничо-селянських трудових мас», украiнськiй iдеi передусiм на науковiй нивi.

Але й ця «академiчна» позицiя не гарантувала Михайлу Сергiйовичу безтурботного, безхмарного iснування. У кiнцi 20-х pp. на нього поринув вал iдеологiчних атак радянськоi системи.

Одного з визначних дiячiв украiнськоi науки i культури звинуватили водночас у багатьох грiхах, не шкодуючи убивчих характеристик: «нацдемiвець», «буржуазно-нацiоналiстичний фальсифiкатор iсторii», «монументальний жрець зоологiчного нацiоналiзму», «нацiонал-фашист» i т. iн.

До iдейного погрому додалися адмiнiстративно-судовi репресii. У справi «Украiнського нацiонального центру» М. Грушевського було заарештовано, пiсля допитiв i визнання вини настало вигнання з Украiни.

За оцiнками Р. Пирога, «жорстокiсть i аморальнiсть тодiшнiх переслiдувань набагато перевершили гонiння, яким вчений пiддавався за часiв царату. Створенi ним дослiдницькi установи, друкованi органи були лiквiдованi, наукова школа розгромлена, учнi винищенi, працi забороненi.

Полiтична i фiзична розправа, моральне безчестя пiдiрвали здоров'я вченого, передчасно звели його до могили».

Помер М. Грушевський 25 листопада 1934 р. в Кисловодську, похований на Байковому цвинтарi в Киевi.

Нинi тривае досить iнтенсивний, але непростий, часом суперечливий процес повернення славнозвiсного вченого до пам'ятi украiнського народу. Йому по праву належить чiльне мiсце у вiтчизнянiй iсторiографii; своiми працями, якi в останнi роки перевидаються багатьма видавництвами чималими тиражами, вiн дiево сприяе формуванню нацiональноi свiдомостi украiнства, становленню новоi державностi.

Працi М. С. Грушевського

Спомини. // – Киiв, 1989. – № 10—12.

Ілюстрована iсторiя Украiни.

 – К., 1991.

Очерк истории украинского народа. – К., 1991.

Хто такi украiнцi i чого вони хочуть. – К., 1991.

На порозi Новоi Украiни. Гадки i мрii. – К., 1991.

Про украiнську мову i украiнську школу. – К., 1991.

Історiя Украiни-Руси. – Т. 1—11 (в 12 кн.). – К., 1991—1998.

Історiя украiнськоi лiтератури. – Т. 1—6 (в 9-ти кн.). – К., 1993—1996.

Щоденник (1888—1894). – К., 1997.

Із лiтературноi спадщини. – Нью-Йорк – К., 2000.