Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

«Я не лише художник, я – ще член вiдомоi соцiальноi групи, я беру участь у ii життi, – чим можу, допомагаю, так чи iнакше борюсь з тим, що знаходжу неправильним… зараховую себе до групи соцiалiстичноi i при тому тiеi, яка органiзована на основi марксизму», – зауважував вiн у листi «Про мораль панiвних i мораль пригнiчених». І ще: «Я щиро i гаряче протестував проти соцiальних несправедливостей, в iм'я цього протесту йшов у тюрму, готовий був iти на смерть за торжество своiх полiтичних i соцiальних переконань».

Це було не лише полiтичне, але й мистецьке кредо на той час вже широко знаного, справдi популярного лiтератора i драматурга. М. Коцюбинський з деяким здивуванням i водночас з теплою шаною вiдзначав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрiзь йдуть розмови, як тiльки рiч торкаеться лiтератури? Винниченка. Кого купують? Знову Винниченка».

Справжнiй новатор, революцiонер у творчостi, В. К. Винниченко як нiхто iнший емоцiйно i чесно вилив на папiр щирий крик болю, спiвзвучний знедоленiй народнiй душi.

Героi Володимира Винниченка, яким вiн гаряче спiвчувае, – гнанi й ображенi сiльськi трударi, нещадно експлуатованi, розгнiванi пролетарi, безправнi, вимуштруванi до механiчноi покори солдати, навiть здеморалiзованi, всiма знехтуванi покидьки суспiльства – босота.

Здавалось, Володимир Винниченко взяв собi за мету – не давати жодного перепочинку читачу. Починаючи з першоi повiстi «Краса i сила», у першому варiантi – «Сила i краса», що з'явилась у 1902 р. в журналi «Киевская старина» (першi твори – поема «Повiя» i оповiдання «Народний дiяч» – написанi 1901 p.

), вiн щорiчно примножував свiй лiтературний доробок. З 1906 р. вiн пробуе себе в драматургii (п'еса «Дисгармонiя»).

Пiсля поразки революцii 1905—1907 pp. художник прагне осягнути народну драму, зрозумiти психологiю деморалiзованого мiщанства, з'ясувати сутнiсть поведiнки людей на рiвнi пiдсвiдомого – на рiвнi iнстинктiв.

Саме в той час Володимир Винниченко сформулював найважливiший для свого морально-етичного кодексу принцип: чеснiсть з собою.

У пошуках його iдейно-естетичного обгрунтування i розкриття письменник пише романи: «Чеснiсть з собою», «Заповiти батькiв», «Записки кирпатого Мефiстофеля», романну дилогiю «Посвiй» i «Божки», багато оповiдань.

В роки Першоi свiтовоi вiйни Володимир Винниченко знову нелегально в Украiнi, часто змiнюе адреси (його прiзвиська – Вольдемар, Деде, Владен, Гриша, Грицько), зрештою переiздить i до Москви.