Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

І як не бажалося, щоб його твори читалися на всiх мовах, у всьому свiтi, Володимир Кирилович майже у розпачi писав: «Дорогий мiй краю, мабуть я попрощався з тобою навiки тодi, як мене було вигнано. Мабуть, я дiйсно согрiшив перед тобою, коли в кращих синах твоiх не вмiв викликати нiчого, крiм ворожнечi. Чи спокутую коли цей грiх, чи хоч знайду, чим саме провинився, чи прийму в душу щиро i нелукаво ту спокуту?». Цi записи Володимир Винниченко зробив рiвно за мiсяць до Лютневоi революцii. Однак тодi вiн ще не знав, що сiмнадцятий рiк, який наступив, вiдкине найпесимiстичнiшi настроi, дуже багато чого змiнить в його життi, що Украiна i народ покличуть свого сина до iсторичноi дii.

Пiсля Лютневоi революцii 1917 р. В. Винниченко повернувся до Киева. На початку квiтня цього року виступив на зборах Киiвськоi мiськоi органiзацii УСДРП, очолив видання щоденного друкованого органу партii – «Робiтнича газета» (30 березня 1917 p.), взяв участь у конференцii УСДРП, був обраний до ЦК партii.

На Всеукраiнському нацiональному конгресi (6—8 квiтня 1917 р.) В. Винниченка обрали заступником голови Украiнськоi Центральноi Ради, а згодом – заступником голови Малоi Ради (президii УЦР). Наприкiнцi травня 1917 р. вiн очолив украiнську делегацiю на переговорах з Тимчасовим урядом у Петроградi про попереднi умови надання Украiнi автономii.

Настав його час, його зоряна доба. Ось коли можна було безпосередньо впливати на життя Украiни, ii народу, спробувати здiйснити все вимрiяне, все вистраждане, змусити розвиватися суспiльнi процеси за усвiдомлюваними iдеалами.

Водночас, це буде i його першим сходженням на Голгофу.

Очевидно, вiдразу цього зрозумiти було просто неможливо. Але всi три спроби пiднятись на найвищий щабель украiнськоi полiтики (будуть ще кiнець 1918 – початок 1919 p., буде й 1920 рiк) невiдворотно обернуться Голгофою для непересiчноi особистостi, велетенського лiтературного таланту i романтичноi натури, що в основу полiтики намагалась покласти кредо чесностi, щиростi.

І вiн настiльки призвичаiться саме до такого результату своеi полiтичноi кар'ери, що в 1920 р. ще задовго до фiналу саме так визначить в найголовнiшому чергове занурення у велику полiтику.

В. Винниченко був одним iз тих з когорти найвищих проводирiв украiнства революцiйноi доби, хто мав власне бачення ситуацii, перспектив ii дальшого розвитку, орiентирiв, до яких слiд було спрямовувати народний рух.