Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

А байдужо спостерiгати за тим, що вiдбуваеться на Батькiвщинi, вiн просто не мiг – не давала спокою совiсть. Вiн вважав, що в 1919 р. на вiдроджувану нацiю, на молоду державнiсть накинуто «смертельну петлю» i «що ближче та петля, то наче мене вона душить, наче менi накинули ii…»

І в такiй ситуацii саме книга повинна була стати його основною зброею, засобом впливу на iдейно-духовний поступ, на умонастроi спiввiтчизникiв. В. Винниченко усвiдомлював всю складнiсть поставленого перед собою завдання. «Я беру на себе трудну рiч, – вiдзначав вiн у передмовi, – дати повну, правдиву картину боротьби украiнства за визволення своеi нацii пiд час i пiсля Великоi Росiйськоi Революцii.

У днi тяжкi, у днi найтяжчi нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутнiсть Украiни закутано в диму кривавоi ненависти, неситого зазiхання ворогiв, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрiбному спокою.

Але в свiдомости ваги iстини, в свiдомости значiння щирого, нелукавого й чесного виявлення подiй, я вживу всiх усиль, щоб одсунути вiд себе всяке нацiональне чи партiйне лицеприяття, одiйти вiд усяких особистих сiмпатiй чи антiпатiй i розглядати весь хiд нашого руху в усiй об'ективностi, на яку можу бути здатним».

Звичайно, у творi з високою питомою вагою мемуарного матерiалу чимало суб'ективного. Але цей суб'ективiзм – особливого роду. Це не традицiйна вузькопрагматична спроба понад усе виправдати себе, своi вчорашнi вчинки перед iсторiею, в очах читачiв, нащадкiв, а тим бiльше – довести комусь (як сьогоднi нерiдко гадають!) свое право на повернення на Батькiвщину, право бути корисним власному народу.

Полiтичнi оцiнки подiй, особливо кiнця 1918—1919 pp., якi ввiйшли до «Вiдродження нацii», прямо кореспондуються з думками у щоденнику – щирою сповiддю перед своею совiстю. А в багатьох випадках сприйняття, оцiнка подiй прямо запозиченi, перейшли у книжку зi сторiнок iнтимного документа – настiльки вони були органiчно вiдповiдними.

Ще лише приступаючи до роботи, В. Винниченко застерiгав майбутнього читача: «Я не хочу писати iсторii в академiчному значiннi цього слова.

Це мають пiзнiше зробити фаховi дослiдувачi. Моя мета – перейти через усi етапи недавно-минулого, зв'язати iх, одкинути неважне й дати суцiльний образ цих i радiсних, i болючих часiв нашоi нещасноi iсторii».

Очевидно, цього застереження не варто забувати при загальнiй оцiнцi твору при всiй його безперечнiй вазi i неминучому iсторiографiчному значеннi.

Коли книга була вiддрукована, В.