Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Вiн був незручний у радянську добу, коли комунiстично-правовiрнi колеги (якi пiзнiше всi, як один, оспiвували бандерiвських злочинцiв проти людства та iнше смiття iсторii) пiдозрювали його у недостатнiй вiдданостi «керiвним та направляючим» iдеям КПРС. Вiн став незручним i при владi майданних заколотникiв, коли вiдмовився поступатися своею совiстю вченого i готувати антиросiйськi фальсифiкацii про масовий голод 1932—1933 рокiв як геноцид украiнського народу. Не буду казати очевидного – як дорого зараз коштуе зберегти честь дослiдника, зберегти «душу живу» i як мало хто це мiг зробити, вiдмовившись продатися вельможним покупцям за грошi та посади.

З iсторичною концепцiею, в тому числi поглядом на революцiйний час, автора можна погоджуватися чи нi, роздiляти його свiтогляд чи дискутувати, але праця професора Валерiя Солдатенка дае вагомий привiд замислитися над нашим минулим, а значить й майбутнiм.

Дмитро Табачник,

доктор iсторичних наук

Вступ

Найвище покликання науки – прагнути збагнути сутнiсть свiту, закономiрностi його розвитку в усьому нескiнченному рiзноманiттi проявiв.

Завдання гуманiтарного сегмента перманентно нагромаджуваних наукових знань – намагатись максимально наближатися до реалiзацii означеноi мети щодо сенсу i змiсту суспiльного життя. Особлива роль тут належить iсторичнiй науцi, представники якоi мають зосереджувати зусилля на вивченнi, поясненнi, оцiнцi суспiльних явищ, тенденцiй i процесiв.

Свое призначення iсторична наука часом виконуе ефективно i якiсно, а часом – незадовiльно, навiть деструктивно. Втiм, останне швидше стосуеться не науки як такоi (у строгому розумiннi слова), що просто не може нести в собi негативного заряду, а ii корисливого використання на догоду певним iнтересам i розрахункам. Тодi тiнь сумнiвiв, недовiри падае на всю iсторичну галузь знання, на всi спродукованi в ii «цеху» публiкацii – вiд документальних видань i серйозних монографiй до газетних реплiк.

В емоцiйному запалi нерiдко доходить до твердження, що iсторикам взагалi не пiд силу «докопатися» до справжньоi iстини, а вiдтак вони без кiнця перелицьовують своi працi (з пiдручниками включно), вдаються до безсоромних манiпуляцiй фактами, документами, тобто незмiнно фальсифiкують знання про минуле.

Гносеологiя цього феномена сама по собi не надто складна.