Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Само собою, в тiм, що органiзацiйна украiнська хвиля найсильнiше пiшла в вiйськових кругах, не було нiчого несподiваного – в вiйську взагалi зiбрався самий цвiт, сама сила громадянства, i в росiйськiй революцii взагалi вiйсько виявило себе найбiльш активно. Бiльш несподiвано було, що сей рух вилився в домагання формування нових украiнських вiйськових частей та переформування й вилучення iх в осiбнi армii. Привiд до сього дало формування польських легiонiв, розпочате за старого режиму дивним дивом якраз на Украiнi: в Киевi й його околицях, де такий факт не мiг не подражнити чуття мiсцевоi людности».

Дещо iнакше бажання вiйськовослужбовцiв до самоорганiзацii на украiнському грунтi пояснював Павло Христюк: «Щоб зрозумiти цiлком цей надзвичайно сильний процес нацiонального пробудження в широких сiрих солдатських масах, треба мати на увазi те, що в складi нижчого старшинського персоналу росiйськоi армii було багацько бувших учителiв, переважно сiльських народних шкiл. Украiнське народне вчительство було тим свiдомим нацiонально i демократичним елементом в армii, який допомiг прокинутись i розвинутись нацiональному почуттю в украiнських солдатських масах».

Мабуть, варто додати, що це ж було й причиною значного дилетантства у справi нацiонального вiйськового будiвництва.

Прагнучи до згуртування в украiнських частинах, украiнськi солдати теж не висували далекосяжних цiлей. Як i iхнi побратими iнших нацiональностей, вони щиро хотiли миру. Та оскiльки вiйна, незалежно вiд iх волi, продовжувалась i солдату не дозволялося скидати шинелi, то вiн хотiв нести тягар служби як украiнець i на своiй землi, прагнув зробити i свiй внесок у нацiональне вiдродження, у боротьбу «за вiльну Украiну».

Домiнуючi настроi виливалися у вимоги територiальноi системи формування вiйськ: видiлення украiнських вiйськовослужбовцiв, що перебували за межами Украiни (в гарнiзонах), в окремi украiнськi вiйськовi частини i iх поступова передислокацiя в Украiну, а також видiлення украiнських вiйськовослужбовцiв на фронтах в окремi частини з переведенням iх на украiнський фронт.

Однак цi настроi не встигли ще набрати достатньо серйозного органiзацiйного оформлення, як наштовхнулись не лише на неприхильне, а просто вiдверто вороже ставлення з боку Тимчасового уряду. Останнiй побачив у намiрах i дiях украiнських вiйськовослужбовцiв загрозу мiцностi армii, ii здатностi й надалi вести вiйну з краiнами Четверного союзу.