Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

С), пане добродiю, не дураки, а iдiоти! Повнi i безпросвiтнi паралiтики, котрим одна дорога – до дому божевiльних!

Мiхновський взагалi темпераментна людина i не любить перебирати у висловах…

– Але ж бо е рiзнi стадii божевiлля, деякi даеться вилiчити при вiдповiднiй курацii. Треба тiльки подбати про хворого.

– Скажiть, як можна виходити безпросвiтного iдiота-манiяка, що сам лiзе у прiрву й усiх, хто мае нещастя бути коло нього, туди ж тягне за собою, та ще у гарячковiм бредi бурмоче, що вiн спасае людськiсть».

У кiнцi 1918 – на початку 1919 р. лiдери УДХП розробили план усунення Директорii вiд влади. У цей час радянськi вiйська опановували Украiну, а армiя УНР розвалювалася на очах. «Необхiдно щось робити! Інакше – кiнець Украiнi. Держава наша загине…» – заявив на партiйнiй нарадi М. Мiхновський. Було вирiшено зв'язатися з Є. Коновальцем – комендантом корпусу Сiчових стрiльцiв, який перебував у Киевi, i П. Балбочаном – командиром Запорозького корпусу, що дислокувався на Харкiвщинi. Це були дисциплiнованi i боездатнi частини армii, командири яких спiвчували УДХП.

З iх допомогою було ухвалено встановити режим диктатури в Украiнi, добитися нормалiзацii економiчного i соцiально-полiтичного життя, лiквiдувати наслiдки безладдя й анархii. «Необхiдно iхати до Балбочана. Єдина надiя на нього», – таким було рiшення УДХП.

Сповнений рiшучостi i надiй, М. Мiхновський не мiг знати, що мiсiя до П. Балбочана – його остання полiтична акцiя. Запорозький корпус вiдступав до Днiпра, i М. Мiхновський знайшов його вже у Кременчуцi.

До того ж М. Мiхновський тяжко захворiв на плямистий тиф i потрапив до лiкарнi. Там його було заарештовано радянськими властями й деякий час протримано у в'язницi. Лише завдяки клопотанням мiсцевоi iнтелiгенцii ув'язнення було замiнене утриманням пiд наглядом у приватному помешканнi.

Пiсля захоплення Кременчука вiйськами отамана М. Григор'ева вiн знову опинився на свободi. Однак з полiтичного життя М. Мiхновський був виключений. Важка хвороба пiдiрвала його здоров'я.

Вiн переiхав до себе на батькiвщину на Полтавщину.

На початку 1920 р. М. Мiхновський опинився в Новочеркаську. Звiдти вiн пробував виiхати за кордон, але денiкiнцi вiдмовили видати йому, «як непримиренному ворогу Росii», вiдповiдну вiзу. Чотири роки М. Мiхновський прожив на Кубанi.

Доля розпорядилася так, що своi останнi днi М. Мiхновський прожив у Киевi. Весною 1924 р. вiн повернувся сюди, i через деякий час його заарештували органи ДПУ. С.