Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри

заходами товариства «Просвiта» було видано пишну монографiю, яка, на нашу думку, узагальнюе всi вiдомi на сьогоднi вiдомостi про обставини, якими наш народ повинен завдячувати «украiнському Маратону». Монографiю, автор якоi, на жаль, пiшов iз життя, рецензували тричi доктор наук (фiлософських, богословських та мистецтвознавства) Д. Степовик, доктори iсторичних наук В. Сергiйчук та В. Гусев (усi трое – професори). Прикiнцевий список опрацьованих автором джерел нараховуе 268 позицiй – у принципi, все, що написав Петлюрою та написано про Петлюру украiнською мовою.

Ця обставина, зокрема, дозволила видавцям зробити висновок про те, що автор «цiею книгою зробив вагомий внесок у розвиток вiтчизняноi петлюрiани».

З цитованоi нижче розвiдки дiзнаемося таке.

Перше. Директорiю було обрано «спочатку з 3-х, а пiзнiше з 5-ти чоловiк» на «iсторичному таемному засiданнi (УНС) за участю представникiв всiх партiй». При цьому анi iмен перших трьох членiв Директорii, анi дати «iсторичного засiдання», анi перелiку «всiх» полiтичних партiй, анi iмен iхнiх представникiв автор, на жаль, не наводить.

Друге. Пiсля оприлюднення в нiч проти 15 листопада Декларацii до Директорii приедналися «запорiзький корпус, чорноморський кiш, сiчовi стрiльцi, старшини i вояки сiрожупанники та iншi…» Знову повна анонiмнiсть – анi чисельностi пiдроздiлiв, анi iмен командирiв, анi мiсць дислокацii на дату «приеднання». Найбiльшу небезпеку для Директорii представляла «300—400-тисячна австро-нiмецька армiя», частину якоi «вiйська Директорii обеззброiли».

А оце – вiдверта дурниця, якщо не сказати – брехня. Ще в 1924 р. росiйський военачальник, видатний радянський вiйськовий iсторик А. Зайончковський показав: у сiчнi 1918 р. на всьому Схiдному фронтi було дислоковано 52 нiмецьких та 31 австрiйська дивiзii плюс три дивiзii iхнiх союзникiв – загалом 86. У березнi iх число скоротилося до 70, в т. ч. 43 нiмецьких, 25 австрiйських та 2 дивiзii iхнiх союзникiв. В листопадi iх залишилося лише 34—28 нiмецьких та 6 австрiйських[123 - Зайончковский А.

Первая Мировая война. – СПб., Полигон, 2002. – 878 с. – С. 867.]. Це все. Тепер щодо чисельностi цих дивiзiй. Щодо австрiйських дивiзiй, даних у вiдкритих для нас джерелах виявити не вдалося. Щодо дивiзiй нiмецьких, ясностi бiльше. Так, ще один класик радянськоi iсторичноi науки навiв данi, згiдно з якими станом на 1914 р. списочний склад однiеi нiмецькоi дивiзii – 16 600 вiйськовослужбовцiв. У 1918 р. Їх число скоротилося «майже удвiчi»[124 - Строков А.