Чорна Рада. 1663

Батько Івана, Остап Виговський, довгий час перебував на службi в киiвського митрополита Петра Могили – видатного церковного i культурного дiяча Украiни та Молдавського князiвства XVII сторiччя. Численнi iсторичнi джерела свiдчать, що Остап Виговський мав у своiй власностi мiстечко Гоголiв, розташоване на територii сучасноi Полтавськоi областi. Саме там, очевидно, й народився майбутнiй генеральний писар, а потiм i гетьман Вiйська Запорозького Іван.

Вiдомим е також той факт, що Остап Виговський пiдтримував мiцнi зв'язки з Адамом Киселем – православним магнатом i завзятим противником резолюцiй Брестськоi унii 1596 року.

Джерела вказують: саме Кисiль був одним з iнiцiаторiв боротьби проти дискримiнацii православноi церкви в Речi Посполитiй. Спираючись на це, можемо стверджувати, що Івана Виговського з дитинства виховувано саме в дусi украiнства, з огляду на прiоритет православноi вiри й старих украiнських традицiй.

Пiзнiше, в роки Нацiонально-визвольноi вiйни украiнського народу 1648–1654 рокiв, Остап Виговський осiв у Киевi, де й став намiсником Киiвського замку.

Вiн, на вiдмiну вiд тисяч представникiв польського шляхетства, не визнав для себе прийнятною втечу з територiй, охоплених вогнем козацького повстання. Це, в свою чергу, теж може характеризувати рiд Виговських радше як щирих прихильникiв Богдана Хмельницького, анiж як людей, що пiд тиском обставин приедналися до загальноукраiнського повстання.

Тим не менше вiйськову кар'еру Іван Виговський розпочав «вiйськовим товаришем» у кварцяному вiйську.[[i] (#_ednref1)Кварцяне вiйсько – у XVI–XVII сторiччях наймане вiйсько Речi Посполитоi, утримуване на чверть доходiв вiд королiвських маеткiв] Речi Посполитоi. Зауважмо, що саме цi пiдроздiли складали осердя польськоi армii, тож цiлком слушно припустити, що Іван Виговський, до того як стати полiтичним i державним дiячем, був професiйним вiйськовим.

Це, з огляду на реалii того часу, було найбiльш прийнятною кар'ерою для шляхтича.

За короля Владислава IV Вази, тобто з 1632 по 1648 рiк, Іван Виговський неодноразово був вiдзначений у боротьбi проти «неприятеля святого Хреста Господня», – iдеться про вiйни проти турецько-татарськоi армii. Вiдомо, що 1638 року майбутнiй гетьман став писарем при Яцьковi Шембергу, якого сейм призначив комiсаром Речi Посполитоi над Вiйськом Запорозьким.