Битва під Конотопом

Однак земельна власнiсть козацькоi старшини формувалася поки що доволi повiльно, i взагалi рiзниця в правовому статусi землеволодiння стала однiею з причин появи напруги в вiдносинах Украiни з Москвою. В Московськiй державi того часу панувала велика земельна власнiсть у формi вотчини, власник якоi мав повне право розпоряджатися цiею землею. Існувало також помiсне землеволодiння, цi землi вручалися за несення державноi i вiйськовоi служби i не могли бути подарованi або проданi помiщиком. Власне, помiстя могло бути у будь-який час конфiсковане царем i передано iншiй особi.

Дуже важливо, що в 1649 роцi значна бiльшiсть селян перебували в крiпоснiй залежностi – до речi, на вiдмiну вiд багатьох захiдноевропейських держав, де крiпацтво в своiй класичнiй формi давно припинило iснування.

В Украiнi ж вiйна рiзко змiнила ситуацiю, подiбну до росiйськоi, яка iснувала тут до 1648 року. Крупноi земельноi власностi майже не залишилося, бо магнати – в переважнiй кiлькостi поляки – вимушенi були залишити територiю Гетьманщини.

Вигнанi були i багато володарiв менших за площею земель – польськi шляхтичi. На звiльнених таким чином землях розвивалося вже господарство селян i козакiв, якi не збиралися вiддавати те, що було завойоване шаблею. Найбiльш великими господарствами володiли тепер православнi монастирi. Держава, хоча й мала формальний статус володаря усiх украiнських земель, не могла в особi своiх урядовцiв занадто швидко перейти до передiлу територii на користь старшини. Чимале значення для населення Украiни мало i позбавлення крiпацького стану, що прийшло до багатьох мiсцевих хлiборобiв. Навiть маючи належнi унiверсали вiд гетьмана на розпорядження людьми, що мешкали на iх землях, представники козацькоi старшини побоювалися застосовувати до них позаекономiчний примус i вважали за краще вдаватися до вiльного найму робiтникiв. Цi розбiжностi в земельному та соцiальному питаннi вже становили перешкоди для повноi iнтеграцii Украiни в Московську державу.

Вкажемо i на протирiччя в цiлях, якi мали перед собою лiдери двох держав.

Москва давно вже задекларувала своi претензii не тiльки на «давньокиiвську» спадщину, але й на роль новоi православноi iмперii замiсть загиблоi Вiзантii. «Збирання руських земель» почали московськi князi ще монгольськоi епохи i успiхи, що мала iх столиця у справi визволення вiд татарського iга i подальшоi централiзацii держави дозволяли царському урядовi не вiдмовлятися вiд цiеi iдеi i в XVII столiттi.