Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596

Водночас, за традицiею польських хронiк i козацьких лiтописiв, щодо означених подiй найчастiше вживали назву «вiйни». Кожен iз етапiв можна розглядати окремо, однак насправдi це не зовсiм правильно, адже всi подii були тiсно пов'язанi мiж собою й були логiчним наслiдком попереднiх. У них брали участь переважно тi ж самi дiйовi особи, хоча найвiдомiшi ватажки козацтва частково змiнювалися. Тому розривати рiзнi етапи козацьких вiйн кiнця XVI ст. та розглядати iх окремо е iсторично не зовсiм коректно.

Перше козацьке повстання не спалахнуло раптовим вогнищем, як це не раз бувало в пiзнiшiй козацькiй iсторii.

Іскри козацьких зворушень розгорялися довго й повiльно. Вони були пов'язанi з усiею попередньою iсторiею козацтва. Козацтво з'явилося на iсторичнiй аренi наприкiнцi XV ст. як вiдповiдь украiнського народу на початок спустошливих татарських нападiв на украiнськi землi. Польський i литовський уряди, до складу яких входили найбiльшi iсторичнi регiони Украiни, майже не вживали заходiв для оборони вiд степових наiзникiв. Мешканцi прикордоння мусили захищатися самостiйно й протягом багатьох десятирiч виробили такi способи самоорганiзацii та боротьби, якi дозволяли вижити в жахливих умовах. Основною силою, що обороняла степовий кордон у Приднiпров'i та Схiдному Подiллi, стало козацтво. І воно робило це без будь-якоi допомоги з боку держави. У цьому розумiннi можна говорити про те, що козацтво формувалося як недержавнi збройнi сили украiнського народу.

Основними методами боротьби козакiв проти туркiв i татар були прикордонна та вартова служба з метою попередження населення про наближення противника.

Це дозволяло значно зменшити втрати мешканцiв украiнського прикордоння, якi встигали приготуватися до зустрiчi з татарською ордою. Тому, як би це не виглядало парадоксально, у разi нападу на населення вiддалених вiд прикордоння земель воно зазнавало значно бiльших втрат, нiж мешканцi прикордоння. Особливо ефективними були й зворотнi напади на турецькi мiста-фортецi (Очакiв, Бiлгород, Бендери та iн. ) i татарськi улуси. Це дозволяло бити потенцiйного противника на його територii, пiдривало його економiку й заважало пiдготовцi походiв на украiнськi землi. Наприклад, знищення або крадiж татарських коней призводило до повноi втрати ворогом боездатностi. Із середини XVI ст. козацькi напади все бiльше дошкуляли туркам i татарам та неодноразово викликали дипломатичнi конфлiкти мiж Польщею та Литвою, з одного боку, i Османською iмперiею та Кримським ханством – з другого.