Вбивство Петлюри. 1926

Адже в оцiнцi подiй та осiб минулого, у вивченнi суперечливих i складних або болiсних чи оповитих туманом забуття сторiнок нашоi iсторii справжнi пошуки iстини iнколи вможливленi тiльки через кiлька десятилiть, коли хоча б частково вгамовуються пристрастi, коли йдуть у небуття зацiкавленi свiдки й учасники пам'ятних подiй, коли особистi враження стають лише сторiнками архiвних текстiв. Пошук остаточноi iсторичноi iстини, яка аж нiяк не повинна «породжувати ненависть», твереза, незаангажована оцiнка дiй, звитяг, помилок державних дiячiв минулого, безумовно, необхiднi сьогоднi нам, нащадкам слави й сорому поколiнь увчорашнiх, бо цiкавiсть до свого минулого, рiвень пiзнання його, бажання не просто знати, а й вiдчувати течiю iсторii своеi Батькiвщини – це дуже чутливий, точний i, як правило, безпомилковий барометр, що визначае ступiнь культурностi, цивiлiзованостi й етнiчностi будь-якого народу.

Адже невипадково визначний американський фiлософ Джордж Сантаяна вважав, що тi, хто не пам'ятають своеi iсторii, приреченi на ii повторення.

Про подii минулого, хоч якими б неприемними вони були за сьогоднiшнього сприйняття й свiтогляду, ми маемо знати, щоб розумiти, чому тi або тi процеси в суспiльствi йдуть саме так, а не iнакше, щоб не помилятися в сьогоденнi та прогнозувати майбутне. У цiй книзi йтиметься саме про таку подiю, про день, який сколихнув усю Європу, на кiлька мiсяцiв прикував найпильнiшу увагу кореспондентiв найбiльших континентальних й заокеанських газет у европейських столицях та змусив свiт оцiнити надзвичайно складну фiлософську дилему злочину й покарання…

Париж, нiжно-теплий, сонячний травень 1926-го р.

І бездонна блакить кришталево-прозорого неба, i омита першими щедрими весняними дощами, смарагдово-мереживна зелень бульварiв, що буяли кожною кроною, i гострi шабельки молодоi трави випещених газонiв, i бiло-рожеве кипiння садiв робили весняну столицю Францii втричi прекраснiшою. Париж ожив пiсля зими. Париж був сповнений посмiшок, квiтiв, надiй, кохання й розваг. Париж радiв сонцю, веснi, чудовiй погодi…

Той день – 25 травня – був теплим, але ще не спекотним. На широких бульварах, як завжди, юрмилося та штовхалося чимало людей. Та неподалiк знаменитого кладовища Пер-Лашез, на вузьких i затишних вулицях, укритих брукiвкою, у пообiднiй час панувала тиша.