Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654

Вiдношення польських магнатiв до реестровикiв було дивним, принаймнi з огляду на ту користь, яку вiд нього мала корона в десятках битв проти зовнiшнiх ворогiв, таких як Османська iмперiя, Кримське ханство й Московське царство. Реестровi полки намагалися зменшити за будь-якоi нагоди, а при можливостi й взагалi розформувати. Зрештою таке вiдношення призвело до того, що на заклик Богдана Хмельницького реестрове козацьке вiйсько вiдгукнулося досить жваво, полишивши польських рейментарiв i майже у повному складi перейшовши на бiк бунтiвного гетьмана.

Та все ж основною силою у вiйську Речi Посполитоi було «шляхетне посполите рушення», тобто шляхта королiвства i вiйська феодалiв, котрi прибували пiд знамена короля, якщо очiкувалась по-справжньому велика битва або державi загрожувала небезпека. Кiлькiсть посполитого рушення зазвичай значно перевищувала кiлькiсть кварцяного вiйська, адже деякi магнати мали пiд своею орудою справжнi армii. Так, наприклад, воевода руський князь Іеремiя Корибут-Вишневецький мав у 1648 роцi 4 тисячi власного вiйська.

Не набагато вiдставали вiд нього такi феодали, як Мартин Калиновський, Микола Потоцький, Стефан Чернецький, князi Острозькi, Заславськi, Корецькi та багато iнших. І хоча шляхта посполитого рушення часто-густо не визнавала над собою влади й важко пiддавалась керiвництву, вона була вагомою силою, з якою неможливо було не рахуватися.

Саме з таким вiйськом, котре не знало поразок протягом багатьох рокiв, мав битися Богдан Хмельницький, згуртовуючи навколо себе невдоволених владою козакiв та селянство.

Кого ж змiг зiбрати гетьман пiд своiм бунчуком i як зумiв пройти на чолi своiх полкiв переможним маршем вiд Жовтих Вод до Львова, завдаючи поразки за поразкою полякам?

Як можемо здогадатися, Хмельницькому, котрий вигнанцем прибув на Сiч i отримав гетьманську булаву вiд запорiзького товариства, не довелося винаходити велосипед. Козацьке вiйсько, що з славою й трiумфами протистояло навалi чвертьмiльйонноi армii турецького султана Османа II ще пiд проводом Петра Сагайдачного, а потiм неодноразово воювало як на сушi, так i на морi з ворогами православноi вiри й украiнськоi нацii, мало чiтку органiзацiю й уявлення про тактику й стратегiю ведення вiйни.

На чолi вiйська, яке територiально було подiлене на полки та сотнi, стояв вибраний козацькою радою гетьман. Йому пiдпорядковувалась генеральна старшина: генеральнi осавул, хорунжий, бунчужний, обозний, суддя, писар, пушкар i кантаржей.