Біле ікло

Вдосвiта вiн приготував снiданок i зi свiтанком, о дев’ятiй годинi, коли вовча зграя почала вiдступати, вiн став до роботи, котру обмiрковував довгими годинами цiеi ночi. Зрубавши декiлька молодих дерев та прив’язавши iх до ялинкових стовбурiв, що росли поряд, вiн змайстрував помiст. Взявши мотузку вiд саней i перекинувши ii через помiст, з допомогою собак вiн пiдняв труну нагору.

– Вони добрались до Бiлла i можливо доберуться до мене, але вони точно нiколи не доберуться до вас, молодий чоловiче, – звернувся вiн до покiйного, який тепер спочивав у своiй могилi на деревах.

Потiм Генрi вирушив у дорогу. Сани, якi тепер стали легшими, пiдстрибували позаду собак, якi бiгли завзято, бо також знали, що опиняться у безпецi лише тодi, коли доберуться до Форт-МакГеррi. Вовки вкрай осмiлiли i тепер бiгли риссю позаду та по обидва боки вiд саней, висолопивши червонi язики та демонструючи схудлi боки, на яких з кожним рухом проступали горби ребер. Вони були страшенно худими, просто костi обтягненi шкiрою з тонкими жилками замiсть м’язiв – такими худими, що Генрi подумав, це диво, що вони ще на ногах тримаються, а не падають прямо у снiг. Вiн побоявся подорожувати до темна. Опiвднi, сонце не тiльки осяяло пiвденний горизонт, а навiть показало на небi свою блiду золотисту верхiвку. Для нього це було попередженням. Днi збiльшувалися. Сонце довше радувало своiм теплом. Але щойно бадьорi променi почали зникати, вiн зупинився на привал. Залишалася ще пара годин згасаючого дня та похмурих сутiнок, i вiн скористався ними, щоб нарубати побiльше дров. Нiч перетворилася на жах. Осмiлiлi вовки та нестача сну позначилися на Генрi. Дрiмота долала його проти волi i вiн, зiгнувшись, сидiв бiля вогнища з накинутими на плечi ковдрами, затиснувши сокиру мiж колiнами, а з обох бокiв до нього тулилися собаки. Одного разу, коли вiн прокинувся, то менше нiж в дюжинi крокiв вiд себе побачив великого сiрого вовка, одного з найбiльших в зграi. І навiть пiсля того, як вiн подивився на нього, той не вiдiйшов, а повiльно розтягнувся, як ледачий пес, широко позiхаючи та уважно поглядаючи на нього, так якби вiн воiстину був просто обiдом, який затримався i який скоро подадуть.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/dzhek-london/bile-iklo-12372694/) на ЛитРес.