Буйний День

Вiн написав на папiрцi суму, пiдписався й поклав на стiл.

Усi звернули очi на француза Луi. Той хвильку нервово перебирав руками карти.

– Ет, мое серце нiчого не чуе, – промовив Луi нарештi й досадливо шпурнув iх на стiл.

Усi сто з лишком пар очей утупились у Кембла.

– Я тебе не перекриватиму, Джеку, – сказав вiн i обмежився тим, що доклав потрiбнi двi тисячi.

Тодi всi очi звернулися до Гарнiша. Той щось надряпав на клаптику паперу й кинув його на стiл.

– Тiльки попереджую, що тут не доброчинне товариство й не недiльна школа, – сказав вiн.

 – Я крию тебе, Джеку, i ставлю ще тисячу; а ти що, Макдональде? Ось де розгiн твоiм тузам!

– Не бiйсь, я свого не вгавлю. Накидаю тисячу, – вiдповiв Макдональд. – Ну, що там твое серце чуе, Джеку?

– Щось чуе, – Кернс довго перебирав своi карти. – Граю далi, але я хочу, щоб ви знали, скiльки в мене грошей. Я маю пароплав «Бела», вартий двадцять тисяч доларiв i нi цента менше; е в мене Шiстдесята Миля, там на полицях краму на п’ять тисяч.

Далi, ви знаете, що я купив тартака, вiн тепер коло Лiндермену; ще одне судно в мене будуеться. То як, можна менi поборгувати?

– Можна, можна, катай, – вiдмовив Буйний День. – А коли вже за це зайшла мова, то й я нагадую, що в мене е двадцять тисяч доларiв у сейфi в Мака та ще стiльки в землi на Лосячому. Ти ж знаеш мою займанку, Кембле? Є там на стiльки?

– Певне, що е.

– Скiльки там iз мене? – спитав Кернс.

– Двi тисячi покрити.

– Гляди, перекриемо, як не спасуеш! Далебi, перекриемо! – застерiг його Буйний День.

– Е, мое серце менi не збреше! – сказав Кернс, поклавши свого клаптя з написаними двома тисячами на купу. – Так воно менi й тьохкае, так i тьохкае!

– Менi мое серце нiчого не каже, проте карта в мене можлива, – заявив Кембл i поклав свого папiрця. – Одначе й не така, щоб лiзти ще вище. Я тiльки крию.

– А в мене саме така, – Буйний День подумав i написав папiрця. – Крию цю тисячу i накидаю ще одну.

Дiва, що вже стояла в нього за спиною, зробила те, чого не дозволяеться навiть найкращому друговi.

Вона нахилилась йому через плече, узяла зi столу його карти i, держачи iх бiля самих його грудей, зазирнула в них. Вона побачила три кралi й двi вiсiмки. Грачi так i прикипiли очима до неi, але вона не дала взнаки нiчого. Обличчя ii, здавалося, скам’янiло, вираз його не змiнивсь анi на крихту. Жодна риска не здригнулася, анi очi не заблищали. Вона поклала карти назад на стiл так, як вони й були, униз лицем.