Буйний День

Потiм рушили й iшли проти течii до першоi години по пiвночi, i тiльки тодi спинились на ночiвлю.

Того дня вони йшли шiстнадцять годин. Собаки так потомились, що не мали сили навiть гризтись або гарчати. Останнi милi Кама помiтно кульгав, проте Буйний День о шостiй годинi другого ранку знов уже був на ногах. На одинадцяту годину вони досягли Бiлого Коня, а ночувати спинилися бiля Квадратового яру. Важкий перехiд рiчками лишався позаду, перед ними була низка озер.

Буйний День не стишував ходи. Вони йшли по дванадцять годин на добу: шiсть у присмерку дня та шiсть поночi.

Варити iсти, лагодити збрую, розташовуватись i згортати табiр – забирало три години. Решту дев’ять годин i собаки, i люди спали як убитi. Залiзна сила Камина надвередилася. День у день нелюдська натуга виснажувала його. Рухи його ставали повiльнiшi, пружнiсть м’язiв зникла, i кульгав вiн уже ввесь час. Проте вiн стоiчно працював i далi, не ухиляючись нi вiд чого, без жодного натяку на ремство. Буйний День також схуд i зморився. Однак його тiло, цей дивовижний механiзм, дiяло так само справно, як i перше, i вiн усе йшов та йшов невпинно й затято. Нiколи вiн не був до такоi мiри богом в очах у Ками, як цi останнi днi переходу на пiвдень. Індiянин, що чимраз бiльше пiдупадав на силi, не спускаючи очей дивився, як вiн iде поперед санок. Такого завзяття й витривалостi Кама ще не бачив, та нiколи й не сподiвався бачити в людинi.

Отож настав час, коли Камi забракло снаги йти вперед i втоптувати стежку.

Видно, iндiянин украй знемiгся, коли погодився, щоб Буйний День увесь час робив ту тяжку роботу сам. Вони пройшли всю низку озер вiд Маршу до Лiндермену, де починався узвiз на Чiлкут. Буйному Дневi, властиво, слiд було б отаборитись саме тут, пiд перевалом, бо ж насувалася нiч, але нi, вiн перехопився через перевал i спустився аж до Овечого табору, а хуртовина, що затримала б його на цiлу добу, завихрила вже тiльки ззаду за ним.

Це останне напруження геть зломило Каму.

Уранцi вiн уже не спромiгся звестись на ноги. О п’ятiй годинi, коли Буйний День розбудив його, вiн насилу сiв, застогнав i знов упав. Гарнiш упорався з усiею роботою сам i позапрягав собак. Як усе вже було готове, вiн загорнув iндiянина в трое укривал, поклав його на санки й мiцно прив’язав. Дорога була непогана. То був iхнiй останнiй перегiн. Буйний День погнав собак униз Дайським каньйоном, а тодi твердою втертою стежкою, що вела до самоi Даi.