Дочка снігів

Щодо мого повороту, то я цiную ваш порив, дякую вам за те, що ви пропонуете менi свою допомогу, але мiй батько живе в Доусонi i ми з ним не бачились три роки. Крiм того, я сьогоднi вийшла аж iз Даi, страшенно стомилася й дуже хочу вiдпочити. Отже, коли ви дасте менi й на нiч притулок, то дозвольте вже лягти спати.

– Це неможливо! – Вiн вiдкинув убiк ковдри, сiв на мiшках з борошном i непорозумiло подивився на Фрону.

– А чи е… Чи е жiнки по iнших наметах? – спитала вона, вагаючись, – Я не бачила жодноi, та, може, я просто не помiтила.

– Був чоловiк з жiнкою, але сьогоднi рано вони вирушили далi. Нi, тут немае жiнок… Хоча, правда, двое чи трое iх е в одному наметi, тiльки… тiльки вам бути з ними не годиться.

– Ви гадаете, що я побоюсь пiти до них у намет? – палко спитала вона. – Адже вони жiнки, самi ви це кажете.

– Але я сказав, що це не годиться, – промовив вiн неуважно, дивлячись на парусину, що надималась вiд вiтру, та прислухаючись, як завивае буря. – Такоi ночi, як сьогоднi, можна загинути, коли не мати притулку.

А в iнших наметах нiде й пальця стромити, – думав вiн уголос. – Це я знаю. Вони попереносили всi своi запаси з ям у намети, щоб не позамокали. І в наметах так тiсно, що й не повернешся. Крiм того, негодою загнало сюди ще з десятеро мандрiвцiв. Двое чи трое просилися до мене на нiч, коли не знайдуть нiде мiсця. Мабуть, вони десь притулились, та це ще не означае, що е вiльне мiсце. І крiм того… – Вiн замовк, не знаючи, що казати. Неможливiсть знайти якийсь вихiд була очевидна.

– Могла б я цього вечора дiйти до Глибокого озера? – спитала Фрона, забуваючи про себе та жалiючи його. Тут вона схаменулась i зареготалась зi своiх слiв.

– Ви не зможете в темрявi переправитись через рiчку. – Вiн спохмурнiв через ii легковажнiсть. – І дорогою немае iншого табору.

– Ви боiтесь? – спитала вона трошки насмiшкувато.

– Я боюся не за себе.

– В такому разi я ляжу спати.

– Я можу цiлу нiч сидiти та пiдтримувати вогонь, – запропонував вiн, помовчавши трохи.

– Дурниця! – скрикнула вона. – Нiби так дотримаетесь тих дурних законiв пристойностi! Ми не в цивiлiзованiй краiнi, а на пiвдорозi до полюса. Лягайте спати!

Вiн знизав плечима, погоджуючись.

– Гаразд. Що ж я маю тепер чинити?

– Помогти менi влаштувати постiль, от що. Мiшки лежать поперек. Дуже вам вдячна, але в мене е костi та м’язи, що протестують. Посуньте-но iх сюди!

За ii вказiвками вiн розклав мiшки вподовж стiн намету, у два ряди.