Морський вовк

Їi обводи й оснащення, – хоч я на цих речах i не розумiюся, – промовляли самi за себе. Напередоднi пiд час другоi пiввахти ми з Джонсоном перекинулися словом-другим, i вiн розповiв менi дещо про шхуну. Вiн говорив захоплено, з такою любов’ю до гарних суден, з якою, бува, говорять про коней. Однак йому страх не подобалося тут, i вiн дав менi на здогад, що Вовк Ларсен мае дуже лиху славу серед капiтанiв мисливських шхун. Його, Джонсона, привабило тiльки судно, коли вiн пiдписав контракт, та й то вже вiн мало не каеться.

Вiн сказав менi, що «Привид» – бездоганноi конструкцii шхуна на вiсiмдесят тонн. Завширшки вона до двадцяти трьох футiв, а завдовжки – понад дев’яносто футiв. Незвичайно важкий свинцевий фальшкiль (точна вага його невiдома) надав iй бiльшоi остiйностi, а це дозволяло нести величезну площу вiтрил. Вiд палуби до клотика грот-стеньги сягало бiльш як сто футiв, а фок-щогла зi своею стеньгою була на вiсiм чи десять футiв коротша. Я подаю цi деталi для того, щоб можна було уявити собi розмiр цього маленького судна, що носилося по океанських просторах з командою у двадцять два чоловiки на борту.

То був малесенький свiт, цятка, пiщинка, i я тiльки дивом дивувався, як це люди важаться пускатись у море на такiй малiй, непевнiй спорудi.

Вовк Ларсен мав славу людини, що надзвичайно смiливо велася з вiтрилами. Я чув, як про це балакав Гендерсон iз другим мисливцем, калiфорнiйцем Стендiшем. Два роки тому буря на Беринговому морi потрощила на «Привидi» щогли, i замiсть них поставлено теперiшнi, мiцнiшi й важчi за попереднi.

Коли встановлювано iх, Ларсен нiбито сказав, що лiпше вже перекинутися в морi, анiж утратити цi щогли.

Здавалося, що кожен iз матросiв, за винятком Йогансена, заслiпленого своiм пiдвищенням, намагався якось виправдатись, чому вiн плавае на «Привидi». Половина людей, досвiдченi моряки, казали, що вони нiчого перше не знали нi про судно, анi про капiтана. Щодо мисливцiв, то про них подейкували, нiби вони – добрi стрiльцi, але така буйна й розбишацька компанiя, що жодна порядна шхуна не пiдписала б iз ними контракту.

Я зазнайомився ще з одним матросом, на iм’я Луiс; то був кругловидий веселий iрландець iз Новоi Шотландii, чоловiк дуже товариський, ладний балакати безперестанку, аби тiльки слухач був. Пiсля обiду, коли кок спав унизу, а я чистив свою незмiнну картоплю, до камбуза зайшов Луiс, щоб «погомонiти». На суднi вiн опинився тим, що був, мовляв, п’яний, коли пiдписував контракт.