Морський вовк

Ще краще сказати: дужим бути приемно, бо це вигiдно; а кволим бути неприемно, бо це невигiдно. Ось на разi – мати цi грошi приемно. Це добре для того, хто мае iх. І тому, мiгши мати цi грошi, я скривдив би себе й те життя, що в менi, якби вiддав iх вам, вiдмовившись вiд приемностi мати iх самому.

– Але ви кривдите мене, беручи iх, – заперечив я.

– Зовсiм нi. Одна людина не може скривдити iншу. Вона може скривдити тiльки себе саму. Я бачу, що завжди вчиняю кривду, коли враховую чужi iнтереси. Невже ви цього не розумiете? Як можуть двi часточки закваски вважати себе скривдженими, коли вони одна одну хочуть пожерти? Це ж закладене в iхнiй природi – намагатися когось проковтнути i не датися проковтнути.

Коли вони вiдступають вiд цього закону – вони чинять грiх.

– То ви не вiрите в альтруiзм? – спитав я.

Це слово видалося йому наче знайомим, але змусило замислитись.

– Стривайте, це щось подiбне до спiвробiтництва?

– Деякий зв’язок тут е, – вiдповiв я, не дивуючись цим разом прогалинi в його словнику, набутому читанням i самоосвiтою.

Наукою його нiхто не керував, i хоч думав вiн багато, але говорив мало, а то й зовсiм мовчав. – Альтруiстичний вчинок це вчинок задля добра iнших людей, вчинок некорисливий на протилежнiсть до вчинку заради себе, тобто егоiстичного.

Вiн кивнув головою.

– О, так. Тепер пригадую. Менi траплялося це слово у Спенсера.

– У Спенсера? – вигукнув я. – Невже ви читали його?

– Не дуже багато, – визнав вiн. – Я цiлком зрозумiв «Основнi засади», але на «Бiологii» вiтер покинув моi вiтрила, а на «Психологii» я й зовсiм опинився в мертвому штилi й надовго.

По щиростi кажучи, я не мiг зрозумiти, куди вiн гне. Спершу я гадав, що причина в убозтвi мого розуму, але потiм зрозумiв, що менi просто бракувало пiдготовки. Я не мав вiдповiдноi бази. Тiльки Спенсер i я знаемо, чого вiн менi коштував. Але з його «Даних етики» я дещо винiс. Оце там я здибав «альтруiзм» i тепер пригадую, як його було там ужито.

Я не уявляв собi, що могла винести ця людина з творiв Спенсера.

Я пам’ятаю Спенсера досить добре, аби знати, що альтруiзм лежить в основi його iдеалу людськоi поведiнки. Вовк Ларсен, очевидно, просiяв науку великого фiлософа, вибираючи з неi те, що вiдповiдало його потребам i бажанням, а решту вiдкидаючи.

– Що ж ви ще звiдти винесли? – спитав я.

Вiн трохи зсунув брови, напружено пiдшукуючи належнi вислови для думок, про якi вiн нiколи ще не говорив нi з ким. Я почувався пiднесено.