Міжзоряний мандрівник

Кожна мала визначену iндивiдуальнiсть i вiдрiзнялась вiд iнших не тiльки величиною, вiдтiнком забарвлення, силою, але й своею манерою лiтати, гратися, своею хижiстю, тим, як вона кидалась, крутилась, верталася назад, пiдлiтала до стiни i торкалася небезпечного мiсця або тiльки вдавала, що торкаеться, а сама сидiла там, де вже небезпеки не було. Вони рiзнилися також своiм темпераментом i розумом.

Серед них були нервовi й були флегматичнi. Одна маленька, менша вiд iнших, часом просто казилася, налiтаючи на мене й на своiх товаришок.

Чи бачили ви коли, як теля чи лоша вибрикуе заднiми ногами й женеться через луг просто з надмiру життевих сил? Була така й серед моiх мух. Вона i гралася краще вiд iнших: деколи прожогом, немов шалена, пiдлiтала й сiдала на заказане мiсце разiв три-чотири вряд, i коли iй щастило уникнути моеi скрадливоi, швидкоi руки, вона страшенно радiла й починала збуджено кружляти то в один, то в другий бiк, i все в мене над головою, нiби вихваляючись своею перемогою.

Я так iх усiх вивчив, що наперед би мiг сказати, котра саме намiряеться гратись. Тiльки в цьому одному я знаходив тисячу вiдтiнкiв, але не буду вам докучати, хоч усi цi дрiбницi рятували мене вiд немилосердноi туги, що дуже менi дошкуляла у першi днi самотинного ув’язнення. Та одне я мушу оповiсти, воно чомусь менi дуже запам’яталось. Я вже згадував про ту муху, що лихим духом дихала на ввесь свiт i нiколи не гралася. Якось, забувшись, вона сiла на стiнi в тому мiсцi, де я наклав табу, i вiдразу попалася менi в полон.

Треба було бачити, як вона потiм цiлу годину сердилась!

Проте час у самотинi спливав нестерпно повiльно. Я не мiг ненастанно спати i не мiг водно гратися з мухами. Хоч якi вони розумнi, а проте були лише мухи, а я був людина, iз людським мозком. Мiй мозок, заповнений культурою й знаннями, звик до активноi працiта збуджено поривався до дii. А дii не було, i вiн знемагав пiд тягарем даремних мiркувань. Я визначав моноцукриди у виноградi й винограднiй лозi пiд час останньоi своеi вiдпустки в Естi.

Ще кiлька дослiдiв, i я був би закiнчив працю. Менi цiкаво було знати, чи веде хто далi моi спроби, а коли веде, то якi мае наслiдки?

Бачите, свiт зовсiм помер для мене. Сюди не доходила нiяка звiстка. Наука йшла вперед, не спиняючись, а мене цiкавили тисячi питань. Узяти хоча б мою теорiю гiдролiзу казеiну за допомогою трипсину, що ii професор Волтерз перевiряв у своiй лабораторii.