Міжзоряний мандрівник

Глянувши на одне фото, я закричав i почав пильнiше додивлятися, спершу дуже зацiкавлений, а тодi розчарований. Мiсце вiдразу здалося менi таке знайоме, нiби я побачив на фотографii батькiвську клуню. Потiм усе стало чуже. Але я й далi дивився на фото, i знову те мiсце почало здаватися менi. болiсно знайомим.

– Це Давидова Вежа[5 - Давидова вежа i далi – Яффська брама – архiтектурнi пам’ятки давнього Єрусалима.], – пояснив мiсiонер моiй матерi.

– Нi! – схвильовано крикнув я.

– Ти хочеш сказати, що вона не так зветься? – спитав мiсiонер.

Я кивнув головою.

– Тодi як же вона зветься, дитино?

– Вона зветься… – почав я i затнувся. – Я забув.

– Вона тепер виглядае iнакше, – додав я, помовчавши. – Колись вона була зовсiм не така.

Мiсiонер вибрав ще одне фото i подав матерi.

– Тут я сам був пiвроку тому, мiсiс Стендiнг, – вiн тицьнув пальцем на зображення. – Ось Яффська брама, через неi я пiшов просто до Давидовоi Вежi, ось вона, ззаду, де тепер мiй палець.

Усi вченi-богослови згоднi, що це залишки башти Ель-Кулах, як ii називали…

Але я перебив його й показав на зруйновану будiвлю в лiвому кутку фотографii.

– Вона десь тут. Євреi називали ii так, як ви сказали. А ми – iнакше. Ми називали ii… я забув як…

– Ви тiльки послухайте його! – засмiявся батько. – Хтось би подумав, що вiн там був.

Я кивнув головою, бо раптом упевнився, що справдi там був, хоч те мiсце якось дивно змiнилося. Батько засмiявся ще дужче, а мiсiонер подумав, що я глузую з нього.

Вiн подав менi другу фотографiю – зображення понуроi пустелi, голоi-голiсiнькоi, без единоi рослини i прорiзаноi неглибоким яром з кам’яними узбiччями. Посерединi стояло кiлька халуп iз пласкими дахами.

– Ну, а це що таке, дитино? – жартома спитав мiсiонер.

І раптом я згадав!

– Самарiя![6 - Самарiя – мiсто-держава у давнiй Палестинi.] – вигукнув я, не задумуючись.

Батько захоплено заплескав у долонi, мати здивовано глянула на мене, а мiсiонер аж нiби розсердився.

– Хлопчина не помилився, – сказав вiн, – це село справдi лежить у Самарii. Я туди iхав, тому й купив фотографiю. Хлопчик неодмiнно мусив десь бачити таку саму фотографiю.

І батько, мати заповнили мiсiонера, що нi.

– Але на фотографii не так, – розохотився я, вiдновлюючи подумки краевид. Загальний вигляд i обриси далеких горбiв були тi самi. Я заходився описувати те мiсце й показував пальцем, де що змiнилося.