Міжзоряний мандрівник

Коли я вночi кричав зi страху перед тим, чого ще не знав i не мiг знати, то це кричав не мiй голос. Так само й тодi, коли я по-дитячому гнiвався, смiявся й любив. Іншi голоси кричали в моему голосi, голоси чоловiкiв та жiнок, що жили колись, голоси незчисленних привидiв моiх предкiв. До мого гнiвного крику домiшувався рев звiрiв, ще давнiших, нiж гори, а в моему дитячому несамовитому голосi, в моiй шаленiй лютi вiдгуком лунали дикi й безглуздi крики потвор, що жили за первiсних часiв, ранiше за Адама, ранiше за геологiчнi епохи.

Ось я й виказав свою таемницю! Слiпа лють! Вона мене загубила в теперiшньому життi. Через неi за кiлька тижнiв мене виведуть iз цiеi камери, на високий хиткий помiст, прикрашений добре всуканим мотузом. Там мене повiсять за шию, i я висiтиму, аж доки визiвну дух. Слiпа лють завжди губила мене в усiх моiх попереднiх iснуваннях. Це страшна, фатальна спадщина ще вiд первiсних слизуватих iстот прадавнього свiту.

Проте час уже менi вiдрекомендуватися вам.

Насамперед я не дурень i не божевiльний. Я хочу, щоб ви це знали, бо не повiрите тому, що я намiряюся вам оповiсти. Я – Дерел Стендiнг. Дехто з вас, прочитавши цi рядки, вiдразу згадае мене. Але бiльшiсть мене не знае, i я повинен пояснити iм, хто я такий. Вiсiм рокiв тому я був професором агрономii в сiльськогосподарському коледжi Калiфорнiйського унiверситету.

Вiсiм рокiв тому маленьке сонне унiверситетське мiстечко Берклi було приголомшене вбивством професора Гескела в однiй з лабораторiй гiрничого факультету.

Убивцею був Дерел Стендiнг.

Оце ж я й е той самий Дерел Стендiнг. Мене спiймано на гарячому. Не буду розводитись тепер, хто винен, а хто нi. Це справа особиста. Рiч у тiм, що в нападi слiпоi жахливоi лютi, що вiками прокляттям тяжiла над моiм життям, я вбив свого колегу – професора Гескела. Суд установив, що це зробив я, i я беззастережно погодився з вироком.

Нi, мене не засудили до шибеницi. Мене скарали на довiчне ув’язнення. Тодi я мав тридцять шiсть рокiв, а тепер менi сорок чотири.

Цi промiжнi вiсiм рокiв я пробув у в’язницi штату Калiфорнiя в Сан-Квентiнi. З них п’ять рокiв я просидiв у цiлковитiй темрявi. Тут це називають самотинним ув’язненням, а тi, хто його спiзнав, кажуть, що це смерть за життя. Проте упродовж п’яти рокiв перебування в могилi я зумiв досягти такоi волi, якоi мало хто скуштував. Найсамiтнiший iз в’язнiв, я пiдкорив собi не лише весь свiт – я пiдкорив також i час.