Пригоди «Сліпучого»

А проте, мерщiй би вона пустила його руку… мерщiй би покласти кiнця оцьому мазьканню!.. аби вона тiльки не образилася!.. – вiн добре знав iз досвiду, що дiвчатка ображаються з усякоi дурницi!..

Вона розтулила його пальцi й поцiлувала долоню. Немов трояндова пелюстка впала… Цей поцiлунок мав виявити, що Бессi все ще чекае вiдповiдi.

– Нiчого зi мною не коiться! – рiшуче промовив вiн. Вiдтак цiлком несподiвано додав: – Батько!..

Та турбота, що тьмарила йому обличчя, ураз заступила очi й дiвчинцi.

– Адже вiн такий добрий, такий хороший наш татко, Джо, – зажебонiла вона.

 – І чом ти не слухаеш його? Вiн же тобi добра зичить i так небагацько вимагае!.. Ти ж такий розумний, куди розумнiший за решту хлопцiв!.. Якби ти хоч трiшечки взявся до науки…

– Цього тiльки й бракувало!.. Нотацii!.. – спалахнув вiн, грубо висмикуючи руку. – Уже й ти берешся картати мене?.. Тепер черга за куховаркою i стайничим…

Вiн засунув руки в кишенi й утупив свiй погляд у далечiнь, у сумне й невтiшне майбутне, сповнене нескiнченних вичитувань, а вичитувачам i лiку не скласти.

– Так на оце ти мене й покликала? – спитав вiн, повертаючись до дверей.

Вона знову схопила його за руку.

– Нi, нi, не на це!. Але ж вигляд у тебе був такий збентежений, що менi здалося… – Голосок iй урвався. По хвилинi вона мовила вже iншим тоном. – Я мала повiдомити тобi, що цiеi суботи ми збираемося улаштувати прогулянку в Окленд, у гори, що по той бiк затоки…

– Хто ж саме?

– Мертл Гейс.

– Ота лемiшка! – ввернув Джо.

– І зовсiм вона не лемiшка, а прехороша дiвчинка й далеко лiпша за багатьох моiх товаришок!.

. – палко заперечила Бессi.

– Ну, це ще замало, як взяти на увагу всiх загалом твоiх подруг!.. Сип далi. Ще хто?

– Перл Сейзер iз сестрою Елiс, Джессi Гiлборн, Седi Френч, Една Крозерс. Оце й по всiх дiвчатах…

Джо пхекнув презирливо.

– Ну, а з хлопцiв хто?

– Морiс i Фелiкс Клемент, Дик Скофiлд, Борт Лейтон та…

– Досить iз мене й оцих! Коротко кажучи, кисле молоко, а не товариство!..

– Я… я мала на думцi запросити також тебе, Фреда й Чарлi… – мовила вона вже непевним голосом.

 – На те саме я й покликала тебе сюди, щоб запросити вас!..

– І що ж ви там робитимете на своiй прогулянцi?..

– Гуляти будемо, польовi квiти рвати – адже тепер саме маки розквiтли – оберемо якийсь мальовничий морiжок та поснiдаемо там, прямо на травицi… i… i…

– Пiдете додому, – додав вiн. Бессi потакнула головою.

Джо знову застромив руки в кишенi й замаршував по кiмнатi.