Зелений Змій, або Алкогольні спогади

Я знав, що у мене мiцна голова, i я був певний, що зможу пити з ними хоч тиждень. Вони мене не переп’ють; до того ж вони вже перед тим чимало вихилили.

Ми почали спiвати. Павук проспiвав: «Бостонський злодiй» та «Чорна Лулу». Королева проспiвала: «Хотiла б я бути маленькою пташкою», а ii сестра Тес: «Вiтайте гарно мою дочку». Веселiсть зростала й робилася бурхливою. Я спробував проминути кiлька шклянок, i це пройшло непомiчене. Потiм, стоячи та схiдцях, висунувши голову та плечi на палубу, зi склянкою в руках, я вихлюпував вино за борт.

Я мiркував приблизно так: цим людям подобаеться це гидке вино. Добре, хай собi. Я не можу сваритися з ними iз-за цього. Моя чоловiча гiднiсть примушуе мене погоджуватися та удавати. Але я не вип’ю бiльше, як треба.

Королева почала кокетувати зi мною, останнiм рекрутом пiратського флоту i не якимось пiдручним, а господарем i власником. Вона вийшла на палубу подихати повiтрям i потягла мене iз собою. Менi й не снилось, а вона, безперечно, знала, що Француз-Франк вiд ревнощiв аж лютуе там, унизу, в каютi.

Швидко до нас пристали Тес, i Павук, i Боб, i мiсiс Гедлi та Француз-Франк. І ми сидiли тут за шклянками в руках та спiвали тодi, як сулiя з вином ходила навколо, а я був единий тверезий помiж них.

Я почував таку насолоду, якоi нiхто з них не в силi вiдчути. Тут, у цiй атмосферi богеми, я не мiг не бачити контрасту мiж цим днем та вчорашнiм, коли я стояв бiля своеi машини, задихаючись у спертому повiтрi та повторюючи, без кiнця повторюючи, з максимальною швидкiстю, низку механiчних рухiв.

А тут я сиджу зi шклянкою в руцi в затишнiй атмосферi товариства, з устричними пiратами, якi не хочуть бути рабами рутини, що глузують з обмежень та законiв, що важать свое життя та волю у своiй руцi. І це завдяки Зеленому Змiевi я попав до блискучого гурту вiльних душ, якi не визнають анi страху, анi сорому.

Передвечiрнiй морський вiтерець освiжав менi легенi та кучерявив хвилями середину протоки. Повз нас пройшла пласкоденна шхуна, сурмлячи, щоб вiдкрили розвiдного моста.

Резл Дезл загойдалася на хвилях, що пiшли за баржею, яку шхуна вела на буксирi. Вiд комори тягли в море баржу з цукром. Сонце ховалося в кучеряву воду, i життя було прекрасне. Павук спiвав:

– Лулу, чорна Лулу!

Де ти пропадала?

– Я в тюрмi сидiла

Та й чекала,

Все тебе, коханця, виглядала.

Ось вони – прояви духу протесту, пригод та романтики, заборонених вчинкiв, смiливих та величних.