Доводи розсудку

«Сорок, – вiдповiв сер Безiл, – сорок, i не бiльше». Уявiть собi, як я був здивований. Нi, я нiколи не забуду адмiрала Болдуiна. Це найяскравiший приклад того, що море робить iз людьми, але, певною мiрою, я знаю, що така доля iх усiх: подорожуючи по всьому свiту, завжди на повiтрi – i в мороз, i в спеку – вони мандрують, поки на них не стане огидно дивитись. Краще iм одразу загинути, нiж дожити до лiт адмiрала Болдуiна.

– Ах, сер Волтер, – вигукнула мiсiс Клей, – ви надто суворi! Пожалiйте бiдолах. Не всiм же бути вродливими.

Звичайно, море нiкого не робить гарним; моряки справдi передчасно старiють, я й сама помiчала: вони рано прощаються з юнiстю. Але ж чи не трапляеться те ж саме з iншими людьми, i навiть майже з усiма? Солдатам на вiйськовiй службi аж нiяк не легше; i навiть люди бiльш спокiйнiших занять, що вимагають зусиль не вiд тiла, а вiд розуму, виглядають старшими, нiж вони е насправдi. Судовик гне спину над паперами до знесиленостi; лiкар завжди на ногах, i його можуть викликати в будь-яку погоду; i навiть священик… – вона зупинилася на хвилинку, щоб помiркувати над долею священика, – i навiть священику, як ви знаете, доводиться вiдвiдувати небезпечно хворих та ризикувати своiм здоров'ям, заходячи до кiмнат iз зараженим повiтрям. Насправдi, i я в цьому впевнена, хоч кожне заняття необхiдне й почесне по-своему, лише той, хто не мае потреби вiддавати себе будь-якому iз них, хто мае можливiсть жити собi на втiху, на вiльному сiльському повiтрi, самому розпоряджатися власним часом, робити, що заманеться, жити на свiй кошт i не намагатися збiльшити своi прибутки, – лише той, я кажу, зберiгае свое здоров'я та квiтучий вигляд до останку; а ось усi iншi втрачають свою привабливiсть, як тiльки минае iхня юнiсть.

Мiстер Шеперд, який так наполегливо схиляв сера Волтера на користь флотського офiцера в якостi наймача, був нiбито надiлений даром передбачення, бо першим, хто схотiв оселитися в домi, був якийсь адмiрал Крофт, що з ним вiн невдовзi зустрiвся на квартальному засiданнi в Тонтонi, а потiм довiдався про нього через свого лондонського знайомого.

Згiдно з цими вiдомостями, якi мiстер Шеперд одразу ж поспiшив надати до Келлiнч-холла, адмiрал Крофт був уродженцем Сомерсет-ського графства, який, надбавши великих грошей, бажав оселитися в рiдних мiсцях i приiхав до Тонтона, щоб наглядiти собi якесь мiсце з тих, що пропонують внайми в найближчому сусiдствi, але жодне з них йому не сподобалося.