Доводи розсудку

Чарлз Мазгроув був чемним i дуже милим; своiм розумом i серцем вiн, без сумнiву, перевершував свою дружину, але, не володiючи мистецтвом вести бесiду, не вiдзначаючись нi жвавiстю, нi вишуканими манерами, вiн не мiг викликати в Енн небезпечних роздумiв про минуле, яке iх пов'язувало; хоч водночас Енн разом iз ледi Рассел думала, що, якби вiн одружився з жiнкою, рiвною йому за розумом i душевними якостями, нинi мiг би бути кращим; що жiнка, яка б по-справжньому його розумiла, могла б удосконалити його характер, зробити його звички бiльш витонченими та спонукати до бiльш розумних i корисних занять.

Тепер же Чарлз завзято вiддавався лише розвагам; решту часу вiн гайнував, бо не був схильним до читання або чогось подiбного. Вiн завжди перебував у прекрасному настроi, на який майже зовсiм не впливала недуга його дружини, стiйко зносив, на захоплення Енн, усi ii примхи; i, хоч мiж ними часто траплялися дрiбнi сварки (в яких Енн, хоч як iй було прикро, доводилося вислуховувати обидвi сторони), iх можна було назвати щасливою парою. Вони були повнiстю згоднi одне з одним у тому, що iм не вистачае грошей, i були дуже схильнi одержати подарунок вiд батька Чарлза; але тут, як i в бiльшостi випадкiв, Чарлз був бiльш великодушним, нiж його дружина. Якщо Мерi здавалося, що з боку старшого мiстера Мазгроува дуже соромно не зробити iм такого подарунку, то Чарлз вважав, що його батько мае право розпоряджатися своiми грошима так, як вiн захоче.

Що ж до виховання дiтей, то на ньому вiн розумiвся набагато краще за свою дружину i, на вiдмiну вiд неi, умiв справлятися з дiтьми.

«Вони б завжди мене слухали, якби Мерi не втручалася», – часто казав вiн Енн, i вона мовчки погоджувалася; коли ж вона чула, своею чергою, докори Мерi: «Чарлз псуе дiтей, тiльки заважае виховувати», – у неi нiколи не було найменшоi спокуси вiдповiсти: «Так, ти маеш рацiю».

Однiею з найнеприемнiших обставин перебування Енн у Апперкроссi було те, що всi сторони виявляли до неi надзвичайну довiру: Енн знала всi iхнi секрети, вислуховувала всi iхнi скарги.

Знаючи ii вплив на сестру, Енн постiйно просили, або принаймнi натякали, щоб вона його використала, забуваючи, що вона не всевладна. «Хоч би ти переконала Мерi в тому, що вона не така хвора, як iй здаеться», – казав iй Чарлз. А сама Мерi сумно казала: «Я впевнена, що Чарлз буде вважати мене цiлком здоровою й тодi, коли я буду помирати. Я знаю, Енн, якби ти тiльки схотiла, ти змогла б переконати його, що я справдi дуже хвора, тiльки взнаки не даю».