Доводи розсудку

А якось Енн гуляла з дочками мiсiс Мазгроув, i одна з них, розмiрковуючи над чинами та чиношануванням, сказала: «Тобi я, без сумнiвiв, можу розповiсти, як безглуздо деякi люди вiдстоюють свое мiсце – адже всi знають, що ти не надаеш цьому надмiрного значення, але було б добре, якби хтось натякнув Мерi, що з ii боку було б набагато краще не лiзти з такою завзятiстю на матусине мiсце. Нiхто не мае сумнiву щодо ii прав, проте було б пристойнiше не наполягати на них. Матусi, звичайно, все одно, але, я знаю, багато кому це не подобаеться».

Отож як же все це улагодити? Залишалося тiльки терпляче вислуховувати, згладжувати гострi кути, вибачати кожного в очах iнших, натякати всiм на користь поблажливостi до близьких сусiдiв i робити чiткiшими тi натяки, якi призначалися на користь ii сестри.

Щодо всього iншого Енн дуже подобалося в Апперкроссi. Енн повеселiшала вiд змiни мiсця, опинившись у зовсiм iншому свiтi, вiддаленому на три милi вiд Келлiнча. Мерi стало краще, коли в неi з'явилася постiйна спiврозмовниця, а щоденнi бесiди з мешканцями Великого Дому, не заважаючи нi бiльш сильним прихильностям, нi бiльш важливим справам на Вiллi, через вiдсутнiсть таких, стали приемним заняттям для дозвiлля.

Цi бесiди були досить тривалими, бо, зустрiвшись уранцi, вони рiдко коли проводили вечiр поодинцi. Енн, однак, думала, що без статечних фiгур мiстера й мiсiс Мазгроув на своiх звичайних мiсцях i без балаканини, смiху та спiвiв iхнiх дочок i iй, i Мерi було б важко.

На фортепiано вона грала набагато краще, нiж обидвi мiс Мазгроув, але, не вмiючи грати на арфi, не маючи нi голосу, нi люблячих батькiв, якi сидiли б поруч i уявляли, нiбито вони захопленi, вона могла розраховувати лише на ввiчливу увагу, i лише тодi, коли iншим треба було вiдпочити.

Вона знала, що, граючи, вона робить приемнiсть тiльки собi, але це почуття не було для неi новим. За винятком коротенького строку, нiколи з чотирнадцяти рокiв, коли вона втратила свою любу матiр, вона не пам'ятала, щоб ii уважно слухали або заохочували справедливим судженням. Граючи, вона завжди почувалась одною-однiсiнькою в цiлому свiтi; i, знаючи, що мiстер i мiсiс Мазгроув обожнюють гру своiх дочок i цiлком байдужi до гри будь-кого iншого, вона далеко бiльше радiла за них, нiж на них ображалася.

Інодi в Великому Домi збиралося ширше товариство. Округ був невеликий, але всi вiдвiдували Мазгроувiв, i в жодного сiмейства не було так багато званих обiдiв, так багато гостей, кликаних i випадкових.