Доводи розсудку

Тiльки Елiзабет могла пiдтримати честь родини, тому що Мерi лише зв'язала себе зi старовинною помiщицькою сiм'ею, поважною та заможною, зробивши iм честь, а для себе не здобувши нiякоi; а ось Елiзабет рано чи пiзно знайде собi чоловiка до пари.

Інодi жiнка у двадцять дев'ять рокiв бувае гарнiшою, нiж була вона десять рокiв тому; i, якщо тiльки не втрутились хвороба чи турбота, навряд щоб у цьому вiцi вона втратила хоч трохи своеi чарiвностi.

Так було i з Елiзабет, яка залишалася такою ж красунею, якою була вона тринадцять рокiв тому.

Серовi Волтеру можна пробачити, що вiн забував ii вiк, у всякому разi, не визнавати його безнадiйно дурним через те, що вiн вважав себе та Елiзабет у розквiтi в той час, як усi iншi втрачали свою привабливiсть, адже вiн мiг ясно бачити, як старiють його родичi та знайомi. Енн змарнiла, Мерi огрубiла, спали з лиця всi його близькi; i дуже довго для нього було справжнiм лихом бачити зморшки навколо скронь ледi Рассел.

Елiзабет була не настiльки задоволена собою, як ii батько.

Тринадцять рокiв була вона господинею Келлiнч-холла, де управляла й головувала iз самовладанням i рiшучiстю, якi нiкого не наштовхнули б на думку про те, що вона молодша за своi лiта. Протягом тринадцяти рокiв вона вiддавала розпорядження, укладала домашнi закони, першою йшла до карети й вiдразу пiсля ледi Рассел виходила з будь-якоi вiтальнi чи iдальнi округу. Протягом тринадцяти рокiв зимовi морози були свiдками того, як вона вiдкривала в цьому пустельному краi нечастi бали, а коли садки вкривалися весняним цвiтом, подорожувала з батьком до Лондона, щоб провести кiлька приемних тижнiв у свiтському товариствi. Усе це вона добре пам'ятала, а коли згадувала про те, що iй уже двадцять дев'ять рокiв, це ii трохи засмучувало i трохи турбувало. Вона була цiлком задоволена з того, що залишилася такою ж вродливою, як i ранiше, але наближався критичний вiк, i iй хотiлося бути впевненою в тому, що через рiк або два в неi з'явиться щирий прихильник iз баронетською кров'ю в жилах. І тодi вона зможе взяти до рук книгу книг iз такою ж радiстю, як i за своiх юних лiт, але тепер iй не хотiлось ii читати. Елiзабет не хотiла навiть бачити цю книгу – адже пiсля дати свого народження вона не знаходила жодноi дати одруження, окрiм тiеi, що йшла пiсля дати народження молодшоi сестри, i тому не раз, коли батько залишав улюблену книгу на столику бiля неi, вона вiдводила очi й вiдкладала ii вбiк.