Чуття і чутливість

І ось старий джентльмен помер; зачитали його заповiт; i, як усякий iнший заповiт, вiн спричинився i до задоволення, i до розчарування. Небiжчик не був такий несправедливий i невдячний, щоб позбавити свого племiнника маетку, але залишив вiн його у спадок на таких умовах, що наполовину зменшили цiннiсть самого заповiту. Не так для себе, як для своеi жiнки та дочок хотiв мати мiстер Дешвуд цей маеток; але останнiй мав дiстатися його сину, потiм – синовi сина, чотирирiчному хлопчиковi, до того ж на таких умовах, котрi не давали йому можливостi забезпечувати найдорожчих йому людей – чи то якимись доходами з маетку, чи то за рахунок продажу цiнноi деревини з навколишнiх лiсiв.

Усе було задумано на користь оцього хлопчика, який протягом своiх нечастих вiдвiдин Норленда зi своiми матiр’ю та батьком встиг завоювати таку велику симпатiю хазяiна маетку звичайними для маленьких дiтей принадами: впертiстю, шепелявiстю, шумливiстю та хитрими витiвками, що симпатiя ця переважила всю ту увагу та повагу, з якими довгi роки ставилися до нього дружина його племiнника i ii дочки. Однак старий джентльмен аж нiяк не мав намiру бути недобрим i невдячним, отже, на знак своеi любовi до цих трьох дiвчат – кожнiй з них вiдписав по тисячi фунтiв.

Спочатку розчарування мiстера Дешвуда було великим. Але вдачу вiн мав веселу i життерадiсну i тому небезпiдставно мiг сподiватися на те, що проживе ще довгi роки, протягом яких – живучи ощадливо – спроможеться зекономити кругленьку суму з доходiв вiд продукцii маетку, якi i так були чималими i якi можна було збiльшити досить швидко.

Але лише рiк випало йому розпоряджатися багатством, якого вiн так довго дожидався. Лише на рiк вiн пережив свого дядька; i все, що лишилося його вдовi та дочкам, – були десять тисяч фунтiв, включаючи останнi надбання.

Щойно стало вiдомо про загрозу його життю, послали за сином; i мiстер Дешвуд – з усiею наполегливiстю й переконливiстю, до яких змушував перебiг хвороби, – доручив йому турботу про мачуху та сестер.

До решти сiм’i мiстер Джон Дешвуд не мав тих сильних родинних почуттiв, якi вiн мав до батька, i був глибоко вражений проханням, з яким батько звернувся до нього в такий сумний час, проте пообiцяв зробити все, що вiн зможе, щоб мачуха та сестри жили в достатку. Зачувши таке запевнення, його батько заспокоiвся, i в мiстера Джона Дешвуда з’явилася вiльна година, аби подумати – а що ж реально вiн зможе для них зробити.