Чуття і чутливість

Але коли i далi теми для розмови обговорюватимуться з такою блискавичнiстю, то чи довго триватиме ваше знайомство? Незабаром усi цiкавi теми вичерпаються! Достатньо ще однiеi зустрiчi, щоб вiн висловив своi погляди на красу пейзажiв i повторнi шлюби, i тодi вже тобi нi про що бiльше буде його питати…

– Елiнор! – вигукнула Марiанна. – Хiба ж це чесно? Хiба ж справедливо? Невже моi iнтереси такi вбогi? Однак я зрозумiла твiй натяк. Я була надто невимушеною, надто вiдвертою, надто щасливою! Я схибила проти всiх занудливих свiтських правил.

Я була вiдвертою i щирою, а мала бути стриманою, банальною, нудною й лицемiрною. Коли б я говорила тiльки про погоду i поганi дороги, розтуляючи рота хiба що один раз на десять хвилин, менi б не довелося вислухати цей докiр.

– Серденько, – сказала мiсiс Дешвуд, – не треба ображатися на Елiнор. Вона ж просто пожартувала. Я б i сама ii строго засудила, якби вона i справдi намагалася пригасити твою радiсть вiд розмови з нашим новим знайомим.

Марiанна вiдразу ж припинила ремствувати.

Вiллоубi, зi свого боку, всiею поведiнкою показував, яким приемним е для нього знайомство з Дешвудами i як хотiв би вiн його змiцнити. Вiн бував у них щодня. Спочатку приводом послужило бажання поцiкавитися здоров’ям Марiанни, проте ласкавий прийом, який вiн зустрiчав, з кожним разом ставав усе ласкавiшим, i необхiднiсть у цьому приводi вiдпала, перш нiж одужання Марiанни змусило б вiдмовитися вiд нього. Вона не виходила з будинку упродовж кiлькох днiв, але нiколи ще мимовiльне ув’язнення не протiкало так необтяжливо.

Вiллоубi був здiбною молодою людиною з багатою уявою, веселою вдачею, з умiнням триматися дружньо й невимушено. Вiн наче був створений завоювати серце Марiанни, бо до всього перелiченого додавалася не тiльки врода, але i природний жвавий розум, збуджений i пiдживлений ii власним прикладом, i ця риса була для неi головною його принадою. Потроху його товариство почало давати iй неймовiрну втiху. Вони розмовляли, разом читали, спiвали дуети. Спiвав i грав вiн чудово, а читав з тiею проникливiстю й виразнiстю, яких, на жаль, бракувало Едварду.

Мiсiс Дешвуд захоплювалася ним не менше, нiж Марiанна. Та й Елiнор могла поставити йому в докiр хiба лише схильнiсть, що була властива й Марiаннi, i через те була iй особливо до вподоби, а саме – схильнiсть при будь-якiй нагодi виказувати власнi думки, не зважаючи нi на кого i нi на що.