Менсфілд-парк

Та невдовзi вона трохи заспокоiлася, побачивши, що компанiя на луцi помалу розбрiдаеться i мiс Кроуфорд, все ще верхи, але в супроводi пiшого Едмунда, проминае паркову браму i наближаеться до мiсця, де стояла вона. Тепер Фаннi злякалася, що виглядатиме грубою i нетерплячою, i пiшла iм назустрiч, над усе бажаючи уникнути цiеi пiдозри.

– Люба мiс Прайс, – мовила мiс Кроуфорд, пiд'iхавши досить близько, щоб ii було чути, – я вирiшила поiхати до вас сама i попросити вибачення за те, що змусила вас чекати; але менi нема чого сказати у свое виправдання.

Я знала, що вже пiзно i я поводжуся вкрай нечемно; i тому просто будьте такi ласкавi, пробачте менi. Егоiзм завжди треба прощати, – це, знаете, невилiковна хвороба.

Фаннi вiдповiла iй з надзвичайною гречнiстю, а Едмунд додав, що, на його думку, i не треба було поспiшати.

– Часу ще лишаеться бiльш нiж достатньо, щоб моя кузина встигла двiчi проiхати ту вiдстань, яку проiжджае зазвичай, – сказав вiн, – i те, що ви завадили iй вирушити в путь на пiвгодини ранiше, тiльки зробить ii прогулянку приемнiшою: збираються хмари, i вона не потерпатиме вiд надмiрноi спеки.

Сподiваюся, вас не втомив такий довгий урок. Як на мене, вам не слiд було б iти додому пiшки.

– Мене не втомлюе нiщо – хiба тiльки необхiднiсть спiшитися, – вiдповiла мiс Кроуфорд, з його допомогою зiйшовши з коня. – Я дуже мiцна. Мене нiщо нiколи не втомлюе, окрiм того, що менi не до душi робити. Мiс Прайс, менi дуже прикро поступатися вам мiсцем, але я щиро сподiваюся, що вас чекае гарна прогулянка i що я почую лише схвальнi вiдгуки про це миле, чудове, гарне створiння.

Старий конюх, який чекав неподалiк зi своiм конем, тепер приеднався до них, допомiг Фаннi сiсти в сiдло, i вони рушили у протилежний бiк парку; i смуток Фаннi анiтрохи не розвiявся, коли вона, озирнувшись, побачила, що iншi двое спускаються пагорбом до селища; ii супутник також не вельми ii втiшив своiм зауваженням про те, яка вправна вершниця вийшла з мiс Кроуфорд.

Вiн дивився на неi з не меншою цiкавiстю, нiж Фаннi.

– Аж поглянути любо, коли ледi отак смiливо тримаеться на конi! – казав вiн. – Нiколи ще не бачив, аби в котроiсь краще виходило. У неi того страху наче й зовсiм немае. А як ото ви, мiс, починали вчитися, – на Великдень тому шiсть рокiв мине, – ой божечко, та як же ж ви трусилися, коли сер Томас уперше посадив вас на коня!

У вiтальнi всi також розхвалювали мiс Кроуфорд.