Менсфілд-парк

– От лишень не знаю, як можна було вчинити розумнiше! – закричала мiсiс Норрiс, бiльше не в змозi лишатися глухою, – хiба що менi самiй пiти? Але ж не можу я розiрватись; саме тiеi митi я розмовляла з мiстером Грiном про корiвницю твоеi матусi – це вона мене попросила, – i обiцяла Джоновi Груму написати до мiсiс Джеферiс про його сина; вiн, сердега, уже пiвгодини чекав на мене! Гадаю, нiхто не може мене звинуватити в тому, що я хоч коли-небудь дбаю про себе; але ж, справдi, не можу я робити все одразу! А що Фаннi заради мене пройшлася до мого будинку – тут хiба що якихось чверть милi, i не думаю, що нерозумно було ii посилати.

Як часто я ходжу туди й назад тричi на день, i рано-вранцi, i пiзно ввечерi, та в будь-яку погоду, – i нiколи не скаржуся!

– Я б хотiв, щоб Фаннi була хоч наполовину така мiцна, як ви, мем.

– А якби Фаннi не лiнувалася бiльше ходити, вона б i не була така квола. Вона вже давно не iздила верхи, а я впевнена, що коли вона не iздить, iй слiд ходити пiшки.

Якби вона перед тим iздила, я б не стала ii посилати. Та я гадала, це лише пiде iй на користь, пiсля того як вона, зiгнувшись, збирала троянди; нiщо так не знiмае втоми, як пiша прогулянка. І, хоч сонце й припiкало, спека була не така вже страшна. Мiж нами кажучи, Едмунде, – i вона багатозначно кивнула на його матiр, – найдужче iй зашкодили отi троянди i те, що вона ходила по квiтнику.

– Боюся, це справдi так, – мовила бiльш прямодушна ледi Бертрам, дослухавшись до iхньоi розмови.

 – Боюся, виною всьому той квiтник; така спека просто вбити може. Я сама ледве ii витримала. Сидiла i кликала мопса, щоб вiн не бiгав по квiтах; i дуже це було тяжко.

Едмунд бiльш нiчого не став говорити нi однiй, нi другiй; але, непомiтно ступивши до столу, де ще стояла неприбрана таця з обiдом, вiн принiс Фаннi склянку мадери i примусив ii випити майже до дна. Вона й хотiла б вiдмовитись, але вiд слiз, викликаних сум'яттям почуттiв, пити iй було легше, нiж розмовляти.

Розлючений на матiр iз тiткою, Едмунд ще бiльше сердився на самого себе. Вiн забув про Фаннi, i це було гiрше всього того, що зробили вони. Якби про неi подбали як слiд, з нею б не трапилось нiчого поганого; але вона чотири днi лишалася без товариства, без прогулянок, не маючи жодноi змоги уникнути того, що вимагали вiд неi обидвi нерозумнi тiтоньки.