Менсфілд-парк

Спершу вiн ледве вимовив кiлька слiв; його погляд виражав надзвичайний подив i роздратування, вiн вiдiйшов до хвiртки i стояв там, не знаючи, що вдiяти далi.

– Вони хотiли, щоб я лишилася тут; моя кузина Марiя звелiла менi сказати вам, що ви знайдете iх бiля пагорба чи десь поблизу.

– Я не маю намiру бiгати за ними, – похмуро вiдповiв вiн. – iх нiде не видно. Поки я дiйду до пагорба, вони можуть ще кудись пiти. Я й так уже набiгався.

І вiн з украй невдоволеним виглядом сiв поруч iз Фаннi.

– Менi дуже прикро, – сказала вона, – так негарно все вийшло.

Їй дуже хотiлося сказати щось бiльш доречне.

Трохи помовчавши, вiн зауважив:

– Вони могли б i дочекатись мене.

– Мiс Бертрам гадала, ви ii наздоженете.

– Менi б не довелося ii наздоганяти, якби вона лишалася на мiсцi.

На це нiчого не можна було заперечити, i Фаннi промовчала. Пiсля недовгоi паузи вiн продовжив:

– Прошу, мiс Прайс, скажiть – ви в такому ж захватi вiд цього мiстера Кроуфорда, як дехто? Я щось не бачу в ньому нiчого особливого.

– Менi вiн зовсiм не здаеться гарним.

– Гарним! Нiхто не назве гарним такого недомiрка. У ньому немае й п'яти футiв дев'яти дюймiв. Я не здивуюся, якщо насправдi лише п'ять футiв i вiсiм. Як на мене, вiн взагалi препоганий з виду. Здаеться менi, цi Кроуфорди – не надто цiнний додаток до нашого товариства. Нам i без них велося чудово.

Фаннi стиха зiтхнула, не знаючи, що на це вiдповiсти.

– Якби я забарився з ключем, тодi iх ще можна було б якось вибачити; але я пiшов одразу ж, тiльки-но вона звелiла.

– Безумовно ви поводилися дуже люб'язно; i ви, звiсно, йшли швидко, але ж, знаете, вiдстань тут досить велика – звiдси до будинку, i в самому будинку; а коли люди чекають, iм важко судити про час, i кожнi пiвхвилини iм видаються за п'ять.

Вiн пiдвiвся i знову пiшов до хвiртки, буркочучи, що треба було одразу взяти ключа. Фаннi, спостерiгаючи за ним, вiдчула, що вiн помалу заспокоюеться, i наважилася зробити ще одну спробу:

– Шкода, що ви не хочете до них приеднатися.

Вiдiслати спiвбесiдника iй було легше, нiж утримати його поруч. Мiстер Рашворт одразу ж заметушився.

– Гаразд, – мовив вiн, – якщо ви справдi так вважаете, менi краще пiти; це ж дiйсно дурниця – принести ключа даремно.

І, вийшовши за хвiртку, вiн без будь-яких подальших церемонiй пiшов геть.