Менсфілд-парк

– Звiсно, ми не можемо довести протилежного; але я бажаю вам кращоi долi, мiс Прайс, нiж стати супутницею чоловiка, чия доброзичливiсть повнiстю залежить вiд його проповiдей; оскiльки, хоч вiн i може напроповiдувати собi гарний настрiй щонедiлi, буде досить неприемно з ранку в понедiлок та до суботнього вечора чути його нарiкання на недосмажену гуску.

– Тому, хто здатний сперечатися з Фаннi, – гаряче заперечив Едмунд, – не допоможе будь-яка проповiдь.

Фаннi ще дужче вiдвернулася до вiкна; а мiс Кроуфорд щойно встигла люб'язно сказати: «Переконана, що мiс Прайс частiше заслуговуе похвали, нiж ii чуе», як сестри Бертрам стали уклiнно запрошувати ii взяти участь у iхнiх спiвах на кiлька голосiв, i вона поспiшила до фортепiано; а Едмунд дивився на неi в безмежному замилуваннi ii незлiченними чеснотами – вiд гречностi манер до легкоi плавноi ходи.

– Ось утiлення душевноi краси, – мовив вiн. – Це душа, яка нiкого не змусить страждати. Яка в неi легка хода! Як охоче вона йде назустрiч побажанням iнших! Ладна вiдгукнутися одразу ж, тiльки ii покличуть.

І як шкода, – додав вiн, трохи замислившись, – що iй довелося побувати в таких руках!

Фаннi з цим погодилася i втiшалася тим, що вiн продовжуе стояти з нею бiля вiкна, не зважаючи на очiкуванi спiви; i, кинувши погляд за вiкно, вiн задивився на спокiйний величний краевид, що, залитий сяйвом ясноi ночi, виступав з глибокого мороку на узлiссi. Фаннi не змогла стримати своiх почуттiв.

– Яка гармонiя! – мовила вона.

 – Який спокiй! Нi живопис, нi музика не здатнi цього описати, – хiба лише поезiя. Це те, що заспокоiть будь-чию бентежну душу i розчулить будь-чие серце! Коли я дивлюся на таку нiч, менi здаеться, наче на свiтi не може бути нi зла, нi кривди; i, звичайно, цього було б менше, коли б люди частiше зверталися до природи i, милуючись такою красою, вiдволiкалися вiд власних турбот.

– Це добре, що ти така чутлива, Фаннi. Нiч справдi прекрасна, i можна лише пожалiти тих, хто не навчений вiдчувати красу так глибоко, як ти, у кому змалку не виховали любовi до природи.

Вони дуже багато втрачають.

– Це ти навчив мене думати про неi i вiдчувати ii, кузене.

– У мене була дуже здiбна учениця. Поглянь, як яскраво свiтить Арктур.

– Так, i Велика Ведмедиця. От якби побачити Кассiопею.

– Тодi треба вийти на газон. Ти не боiшся?

– Анiтрохи. Ми вже так давно не дивилися на зорi.

– Та й справдi. Не знаю, чому так сталося. – Почалися спiви.