Нортенґерське абатство

Вiн, здавалося, просувався в iхньому напрямку, але досi ще ii не помiчав, отже, усмiшка й рум’янець на обличчi Кетрiн, що виникли при його раптовiй появi, встигли зникнути, не завдавши шкоди репутацii героiнi. Вiн був, як завжди, елегантний i веселий, i захоплено розмовляв з молодою й привабливою свiтською дамою, яка спиралася на його руку. Кетрiн одразу ж припустила, що це його сестра, i таким чином необдумано знехтувала чудовою можливiстю уявити його вже одруженим i, отже, втраченим для неi назавжди. Йдучи за простим i природним ходом думок, вона не могла припустити, що мiстер Тiлнi одружений; вiн не так поводився, не так розмовляв, як знайомi iй досi одруженi чоловiки.

Вiн жодним словом не прохопився про дружину, але згадував про сестру. З цього Кетрiн виснувала, що супутниця мiстера Тiлнi е його сестрою, тож замiсть того, щоб зробитися блiдою, мов стiна, i впасти, знепритомнiвши, на груди мiсiс Аллен, Кетрiн продовжувала сидiти прямо, цiлком володiючи собою, хоч ii щоки стали ледь рожевiшими, нiж звичайно.

Мiстер Тiлнi та його супутниця, якi повiльно продовжували наближатись, iшли впритул слiдом за дамою, що була знайомою мiсiс Торп. І коли ця дама, що належала до iхнього гурту, зупинилась i заговорила з мiсiс Торп, вони зупинилися разом з нею, а мiстер Тiлнi, зустрiвшись очима з Кетрiн, одразу ж усмiхнувся, виявивши таким чином, що вiн ii впiзнав. Кетрiн привiтно усмiхнулась у вiдповiдь, i тодi вiн, трохи наблизившись, заговорив з нею й мiсiс Аллен, яка зустрiла його вельми люб’язно:

– Менi надзвичайно приемно знову бачити вас, сер.

Ми вже було вирiшили, що ви залишили Бат.

Вiн подякував iй за люб’язнiсть i сказав, що йому довелося наступного ранку пiсля того, як мав задоволення з ними познайомитися, на тиждень виiхати з мiста.

– Що ж, сер, я гадаю, ви не шкодуете, що повернулися. Це такий приемний куточок для молодi, як, власне, й для всiх iнших. Коли мiстер Аллен каже, що йому тут набридло, я вiдповiдаю йому, що вiн даремно скаржиться, тому що Бат – надзвичайно миле мiсто.

Цiеi нудноi пори року тут значно краще, нiж удома. І я повсякчас тверджу мiстеру Аллену, як йому пощастило, що стан здоров’я змусив його сюди приiхати.

– Сподiваюся, мем, що мiстер Аллен полюбить це мiсто ще й тому, що воно допоможе йому полiпшити здоров’я.

– Дякую, сер. Я не маю в цьому жодного сумнiву. Наш сусiд, доктор Скiннер, лiкувався тут минулоi зими i повернувся цiлком здоровим.

– Це дуже обнадiйлива обставина.