Мандри Гуллівера

Насамперед вiн назвав мою шаблю, пiхви й усе, що було при них. Тим часом трьом тисячам добiрних воякiв (якi того дня охороняли його) вiн звелiв оточити мене на певнiй вiдстанi й мати напоготовi стрiли та луки; але я того не помiтив, бо очi моi були втупленi в його величнiсть. Далi вiн побажав, аби я витяг шаблю з пiхов, i хоч вона й узялася трiшки iржею, але коли я став вимахувати нею, заблищала проти сонця так, що все вiйсько скрикнуло чи то з ляку, чи то з несподiванки. Його величнiсть, що був найвiдважнiшим монархом, злякався менше, нiж я мiг сподiватися.

Вiн звелiв менi вкласти шаблю в пiхви й кинути ii якомога обережнiше на шiсть ярдiв вiд кiнця мого ланцюга. Далi вiн звелiв показати один iз порожнiх стовпiв, як назвав вiн моi пiстолети. Я видобув одного, на бажання його величностi, пояснив його призначення i зарядив самим порохом, що, на щастя, не змок у щiльно закритiй порохiвницi (для цього кожен розсудливий моряк уживае спецiальних заходiв). Попередивши iмператора, щоб вiн не лякався, я вистрелив у повiтря. Це справило враження куди бiльше, нiж шабля. Сотнi людей попадали, наче мертвi, i навiть iмператор, хоч i втримався на ногах, деякий час не мiг прийти до тями. Я вiддав обидва пiстолети разом iз порохiвницею та кулями i просив тримати порох якнайдалi вiд огню, щоб вiн не спалахнув вiд якоiсь iскорки й не висадив тодi в повiтря палац його величностi. Так само передав я й мого годинника. Імператор дуже зацiкавився ним, оглянув його i звелiв двом найбiльшим на зрiст гвардiйцям вiднести його, просунувши крiзь вушко палицю, на зразок того, як в Англii носять бочки з елем. Йому вельми сподобались безнастанний шум механiзму та рух хвилинноi стрiлки, що його вiн виразно бачив, бо зiр у них гострiший за наш. Вiд своiх учених вiн зажадав пояснень. Читач легко уявить собi, скiльки рiзних думок довелося йому вислухати i, хоч я й не дуже розумiв iх, повiрить, що думки тi були плутанi й далекi вiд правди. Потiм я передав iм срiбнi та мiднi монети, гаман, бритву, гребiнець, срiбну табакерку, носову хусточку i записник. Шаблю, пiстолети та порохiвницю вiдвезли в державнi склепи, а решту мого добра повернули менi.

Я казав уже про мою потаемну кишеню, якоi не помiтили обшукувачi, де лежали окуляри (ними я, через слабкiсть своiх очей, iнодi користуюся) кишенькова пiдзорна труба та кiлька дрiбничок.