Мандри Гуллівера

Вiн – втiлення просвiтницького розуму, який проповiдували наприкiнцi XVII – на початку XVIII ст. Т. Гоббс, П. Гассендi, Дж. Локк, І. Ньютон, П. Бейль, ПІ. Монтеск'е. Його судження про побачене мають уособлювати «норму» просвiтницького здорового глузду. Вiн постае як такий собi iндикатор вiдхилення вiд унiверсальноi розумовоi норми, своею участю в подiях вiдтiнюе iх абсурдний i безглуздий, з просвiтницькоi точки зору, гатунок. Свiфт прагне пробудити в читачевi почуття внутрiшнього опору тим обставинам, якi iснують як звичайнi й узаконенi громадською думкою, але насправдi не повиннi бути такими.

В. Б. Шкловський назвав термiном «очуднення» («остранение») прийом, коли щось поширене i звичне для всiх виступае у творi як дивовижне. Прийом «очуднення» i образ персонажа, надiленого «наiвним», але безпомилковим здоровим глуздом, трапляеться у Монтеск'е («Перськi листи»),

Вольтера («Кандид», «Простак» та iншi «фiлософськi повiстi») тощо. Завдання такого персонажа, нехай i позбавленого психологiчноi самодостатностi – створювати наочний контраст iз тими обставинами, в яких вiн опинився, i тим самим виявляти невiдповiднiсть, яка (за Арiстотелем i Гегелем) е основою комiчного.

Це може бути фiзична невiдповiднiсть (у краiнi лiлiпутiв вiн надто великий, у краiнi велетнiв – надто малий), розумова (вiн виявляеться единим розумним «егу», чим дуже дивуе коней), морально-етична (його миролюбнiсть, толерантнiсть i гуманнi намiри контрастують з атмосферою пiдозр i честолюбноi метушнi в краiнi лiлiпутiв), психологiчна невiдповiднiсть (при зовнiшнiй подiбностi з потворними егу) тощо.

«Мандри Гуллiвера» складаються з 4 частин, що зображують подорож героя в Лiлiпутiю (І), краiну велетнiв Бробдiнгнег (II), державу з летючим островом Лапуту (III) i в краiну розумних коней-гуiгнгнмiв (IV). Повторне видання книги 1727 р. супроводила пiслямова, в якiй автор без вагань ототожнював читачiв, а серед них коронованих i вельможних осiб, з твариноподiбними егу. Пiдкреслюючи сатиричну спрямованiсть твору, Свiфт похмуро визнавав, що «егу репрезентують природу тварин, цiлком не придатних до виправлення шляхом напучувань i прикладiв», що зводить нанiвець усi його зусилля.

Зiставлення усiх роздiлiв твору переконуе, що Свiфт прагнув показати рiзнi варiанти суспiльного i полiтичного устрою. Такий iнтерес вписуеться в загальний ряд полiтологiчних штудiй другоi половини XVII – першоi половини XVIII ст. Згадаймо лише таких авторiв, як Б. Спiноза («Богословсько-полiтичний трактат»), Ф.