Реквієм для листопаду

Їй бракуе вiдкритостi, й вона панiчно ii боiться. Прагне розумiння, але iй хочеться, щоб це було чисте безпосередне розумiння – без слiв, пояснень i розповiдей про себе. Даринi хочеться, аби люди розумiли ii, не ставлячи зайвих питань. Розумiння без попереднього знання про об’ект (чи суб’ект) неможливе. Люди розпитують однi одних про рiд занять, життевi подii, свiтогляд, думки з приводу рiзних речей i так формують думку однi про одних. Часом вважають, що добре знають людину. А що означае фраза «я добре тебе знаю»? Що таке «знати»? Досконале знання про кожного посiдае лише Бог.

Вiн же здатен на безпосередне розумiння – без словесних бар’ерiв. Дарина вимагае вiд людей того, чого вони не можуть iй дати, шукае того, чого не може знайти, i щиро з цього дивуеться. Їй хочеться всього й одразу, чистоi досконалостi у стосунках – так, щоб назавше.

Вона також думае, що розумiння – це любов. Чи може, навпаки, але це не завжди мае значення.

Історiя людськоi любовi може виглядати так. Вiн i вона познайомилися на автобуснiй зупинцi.

Вiн i вона познайомилися на парi з економiки (з математичного аналiзу, з iсторii фiлософii, з молекулярноi бiологii). Вiн i вона познайомилися на дискотецi. Вiн i вона познайомилися в метро. На поштi. У черзi до каси в супермаркетi. У поiздi. Ще десь, бо е так багато мiсць, де можна познайомитися. Вiн i вона слухали однакову музику, читали однаковi книжки, ходили в кiно дивитись улюбленi фiльми. Жували в Макдональдсi гумовi гамбургери, дивувалися зi смаку розчинноi кави в пластикових скляночках. Вивчали одне одного напам’ять, придумували текст про iншого (iншу), i iм здавалося, що вони знають одне одного достатньо для того, щоби писати спiльний текст. Коли все стане спiльним i час також. Вони люблять одне одного – i пишуть текст про своi тiла, зафiксовуючи його кожним дотиком до шкiри iншого. Вони вивчають одне одного, щоб готувати разом снiданки, народжувати разом дiтей i пiдтримувати одне одного, коли часу в кожного з них стане катастрофiчно мало. Потiм вони повiльно йтимуть по вулицi, тримаючися за руки, обережно переставляючи ноги, бо iхнi старi тiла тепер такi крихкi, i хтось скаже: «яка зворушлива пара. Якi гарнi цi старенькi». Потiм залишиться тiльки закрити очi тому, чий канат життя закiнчиться ранiше. Такою бувае людська любов, i вона прекрасна, навiть якщо не наважуеться цього сказати про себе вголос. Справжня любов – це свобода. Не треба бачити й бути поруч, аби любити.