Оповідь Артура Гордона Піма

Достоевський так характеризував уяву По: «У здатностi його уяви е така особливiсть, якоi ми не зустрiчали нi в кого, – це сила подробиць… У повiстях По ви до такоi мiри яскраво бачите всi подробицi змальованого ним образу чи подii, що врештi начебто переконуетеся в iхнiй можливостi, реальностi, тодi як ця подiя або зовсiм неможлива, або ще нiколи не вiдбувалася на свiтi».

Образи i картини По конструюються (якщо цей технiчний термiн пiдходить для опису акту народження витвору фантазii, iнтуiцii, думки) на основi органiчного сполучення цiлковитоi вигаданостi загального i скрупульозноi точностi, предметностi всiх деталей.

Це надае пластичноi й навiть технiчноi переконливостi малоймовiрному або й просто неймовiрному. Прийом поеднання фантастичноi iдеi чи принципу i ретельно виписаних, цiлком iмовiрних подробиць iхнього втiлення став провiдним у послiдовникiв По в царинi «сайенс фiкшн» – Жуля Верна, Герберта Веллса i сотень iнших письменникiв-фантастiв уже нашого часу. Цьому ж прийому в По пiдпорядковане й широке вживання вигаданих прiзвищ великих учених i винахiдникiв в ряду справжнiх iмен, частi вказiвки на конкретнi дати, назви краiн та мiсцевостей, географiчнi широти та довготи, час i мiсце придуманих автором подiй. Все це мае одну мету – переконати читача в реальностi нереального.

З другого боку, письменник навмисне пiдкреслюе вигаданiсть певних ситуацiй i персонажiв, створюе карикатури, примхливi гротески, обертае опис подiй на буфонаду й фарс. Це трапляеться в гумористичних, сатиричних творах, пародiях, яких багато в По.

Одна з найчастiше вживаних барв на палiтрi майстра новелiстики – iронiя. В портретi, дiалозi, ситуацii, в головнiй iдеi твору, як у подробицях опису, звучить iронiчний тон – вiдкрито чи в пiдтекстi, весело чи в’iдливо. Крiм того, в деяких рядках прози По вiдчуваеться i самоiронiя, вельми дотепна й ущиплива. Іронiею По бореться проти зла всесвiтнього i буденного, обивательського, проти псевдонауки i псевдокультури, проти страху i безпорадностi.

Іронiя в нього може бути всеохопною, нищiвною, а може викликати просто смiх, розважати як один з засобiв гумору.

Сатиричнi, гумористичнi, пародiйнi оповiдання в новелiстичнiй спадщинi По становлять найчисельнiшу групу. А якщо додати до них тi твори, де примхливо змiшанi жарт i жах, можна було б стверджувати, що письменник – гуморист par excellence. Щоправда, досить похмурий, а подекуди й жорстокий, але гуморист.