Оповідь Артура Гордона Піма

Та не встиг я прийняти це рiшення, як угорi над човном i навкруг нього заповнив усе повiтря страшний i протяжний зойк, нiби заверещала тисяча демонiв.

Нiколи, поки я живий, не забути менi, який моторошний жах заполонив мене в ту мить. Волосся на головi стало сторч, кров застигла в жилах, серце зупинилося. Я навiть не змiг задерти голову, щоб подивитися, звiдки долинуло те моторошне виття, а захитався й упав без тями на нерухоме тiло товариша.

Очунявши, я виявив, що лежу в каютi великого китобiйного корабля «Пiнгвiн», який iшов до Нантакета.

Надi мною стояло кiлька людей, i Огастес, блiдий як смерть, старанно розтирав менi руки. Побачивши, що я розплющив очi, вiн радiсно скрикнув, а на суворих обличчях людей, якi стояли навкруг мене, з’явилися усмiшки; у декого в очах заблищали сльози. Незабаром прояснилася й загадка того, як нам пощастило залишитися живими. На нас наскочило китобiйне судно, котре, тримаючись круто до вiтру, прямувало до Нантакета на всiх вiтрилах, якi зважилося пiдняти, а отже, йшло майже пiд прямим кутом до нашого курсу. На вахтi було кiлька матросiв, усi вони дивилися вперед, але помiтили нашого човна лише тодi, коли уникнути зiткнення було неможливо, – крики, якими вони намагалися остерегти нас, коли побачили вiтрильника, i сповнили мене жахом. Величезний корабель, як менi розповiдали, переiхав через нас iз такою самою легкiстю, з якою наше суденце переiхало б через пташине перо – вiн навiть не уповiльнив ходу. Жодного крику не до-линуло з човна, який зазнав катастрофи, – тiльки почулося скреготiння, майже заглушене ревом вiтру та хвиль, поки наше вутле суденце, вже затоплене водою, за якiсь секунди протягло пiд кiлем корабля, котрий нас розчавив, – i все. Прийнявши наш вiтрильник (а з нього, як ви, певно, пам’ятаете, зiрвало щоглу) за покинуту й нiкому не потрiбну посудину, капiтан китобiйного корабля (капiтан Е. Т. В. Блок з Нью-Лондона) дав наказ iти своiм курсом, не звертаючи уваги на те, що сталося. Та, на наше щастя, двое з вахтових матросiв побожилися, що бачили в нашому суденцi бiля стерна людину, i ii, мабуть, ще можна врятувати. Спалахнула суперечка, i Блок роздратовано заявив, що «йому немае дiла до якоiсь яечноi шкаралупи, що заради такоi нiсенiтноi пригоди вiн не стане змiнювати курс корабля i якщо в тому коритi була людина, нiхто не винен у цьому, крiм неi самоi, – i хай собi йде на дно або до чортiв у пекло», ну й таке iнше в такому ж дусi.