Оповідь Артура Гордона Піма

На додачу до моiх прикростей мене ще й мучили напади гострого головного болю, що супроводжувалися маячнею, яка тривала, майже не уриваючись, вiдтодi, як я вперше поринув у важкий сон. Ось уже кiлька годин я дихав над силу, i з кожним вдихом груди пронизував спазматичний бiль. Але була ще одна обставина, яка вселяла менi глибокий неспокiй, обставина зовсiм iншого роду, i саме ii тривожнi наслiдки примусили мене побороти зацiпенiння й пiдвестися з матраца. Я маю на увазi незвичайну поведiнку пса.

Перемiну в ньому я помiтив ще тодi, як востанне розтирав на паперi фосфор.

Коли я почав совати туди-сюди рукою, вiн тицьнувся в неi носом i тихо загарчав; але я був тодi надто збуджений, щоб звернути увагу на таку дрiбницю. Незабаром по тому, як ви пам’ятаете, я впав на матрац i поринув у майже летаргiчний сон. Проте через якийсь час я почув у себе над вухом нiби сичання i збагнув, що цей звук вихоплюеться з пащi в Тигра. Вiн тяжко сапав i хрипiв, опанований диким збудженням, його зiницi люто палахкотiли в темрявi. Коли я до нього заговорив, вiн вiдповiв менi тихим гарчанням, потiм притих. Я знову запав у зацiпенiння й пробудився вiд того самого. Це повторювалося три або й чотири рази, аж поки Тигрова поведiнка навiяла менi такий жах, що я зовсiм оговтався. Тепер собака лежав бiля самого виходу з ящика, погрозливо, хоч i неголосно, гарчав i клацав зубами, так нiби його вхопили корчi. Я не мав найменшого сумнiву в тому, що вiн сказився вiд спраги й затхлого повiтря в трюмi, i я зовсiм не уявляв, як менi повестися. Думка про те, щоб убити його, була менi нестерпна, i все ж таки це здавалося абсолютно необхiдним для моеi безпеки. Я виразно бачив його очi, втупленi в мене, – в них палахкотiла вiдверта ворожiсть, i я щохвилини чекав його нападу. Кiнець кiнцем я не мiг далi витримати неймовiрноi перенапруги й поклав вибратися з ящика хай там що, навiть через труп свого улюбленого пса, якби вiн приневолив мене до цього. Щоб вибратися назовнi, я так чи так мусив би через нього переступити, а вiн уже, здавалося, розгадав моi намiри – пiдвiвся, спершись на переднi лапи (я помiтив це з того, як змiнилося положення його очей), i ощирив бiлi iкла, якi можна було розгледiти навiть у темрявi. Я взяв рештки шкiри вiд шинки, пляшку з персиковим лiкером, великий кухонний нiж, залишений менi Огастесом, притиснув це все до себе, потiм якомога щiльнiше закутався в плащ i посунув до виходу.