Тотем і табу

8; «Leonardo aveva posto, come regola at pittore, lo studio delta natura… poi la passione dello studio era divenuta dominante, egli aveva voluto acquistare non fin la scienza per l`arte, ma la scienza per la scienza» [ «Спочатку Леонардо взявся, як заведено у художникiв, до вивчення природи… потiм пристрасть до студiй стала переважати: вiн захопився не наукою заради мистецтва, але наукою заради науки»] (прим. авт.).]: вiн намагався дослiдити властивостi й закони свiтла, кольору, вiдтiнкiв i перспективи, щоб стати майстром у наслiдуваннi природи i показувати шлях iншим.

Імовiрно, вже тодi вiн перебiльшував значення цього знання для малярства. Ідучи за потребою живописця, вiн потiм рухався далi й далi, дослiджував такi об’екти мистецького вiдтворення, як тварини i рослини, пропорцii людського тiла, i, не вдовольняючись зовнiшнiм, заглиблювався у iхню внутрiшню структуру й бiологiчнi функцii, якi, власне, виявляються також у зовнiшньому виглядi й мають вiдображатися у мистецтвi. Нарештi, його цiлковито затягло це непереборне бажання, схиливши до розриву з домаганнями мистецтва, тож вiн вiдкрив загальнi закони механiки i розгадав iсторiю стратифiкацii та скам’янiння долини Арно, аж доки змiг вивести великими лiтерами у своiй книзi пiзнання: Il Sole non si muove («Сонце не рухаеться»). Таким чином, його дослiдження поширилося практично на всi областi природознавства, у кожнiй з яких вiн був першовiдкривачем або хоча б пророком чи попередником[27 - Дивись перелiк його наукових досягнень у прекрасному бiографiчному вступi Марii Герцфельд (Jena, 1906), в окремих есе у Conferenze Fiorentine, 1910 та в iн. вид. (прим. авт.).]. Проте його цiкавiсть уперто спрямовувалася у зовнiшнiй свiт – щось утримувало його вiд дослiдження психiчного життя людей: не знайшлося мiсця для психологii в «Академiа Вiнчана», для якоi вiн намалював дуже вигадливу емблему.

Коли згодом вiн доклав зусиль, щоб повернутися вiд дослiджень до мистецтва, з якого колись починав, Леонардо вiдчув, що його не вiдпускають його новi iнтереси i змiна природи його психiчноi роботи.

У живописi його цiкавили, перш за все, проблеми, за якими вiн бачив численнi iншi проблеми – картина, до якоi вiн звик уже у нескiнченних непередбачуваних дослiдженнях природних явищ. Маляр бiльше не здатний був обмежувати своi вимоги, iзолювати твiр мистецтва, вириваючи його з того великого сплетiння взаемозв’язкiв, про яке вiн уже знав як учений.