Тотем і табу

Мережковський разом, у товариствi дружини останнього, Зiнаiди Гiппiус, вирушили у творчу мандрiвку мiсцями Леонардо i обидва написали романи, присвяченi цьому генiевi Вiдродження, пiсля чого навзаем нещадно громили протилежне бачення героя у двох книжках, написаних на тому самому матерiалi, пiд впливом тих самих вражень, водночас i навiть послуговуючись тими самими нотатками (Мережковський закидав друговi також плагiат. Утiм, у iхнiй сварцi могли вiдiграти роль ревнощi через роман Волинського з Гiппiус).

Зигмунд Фройд, висуваючи свое тлумачення життя i творчостi Леонардо, намагаеться вiдповiдати на майбутнi закиди опонентiв вже на сторiнках свого есе; та коли угорський психоаналiтик Ференцi у листi до Фройда висловив свое занепокоення з приводу можливого скандалу, який викличе ця робота, той вiдповiв, що критики не боiться. А коли брошура таки спричинила передбачуваний скандал у науковому свiтi, Фройд написав своему колезi Юнгу (10 серпня 1910): «Саме щодо цього я дуже спокiйний, бо сам я задоволений “Леонардо” i знаю, що справив чудове враження на небагатьох, здатних судити про нього, – на вас, Ференцi, Абрагама i Пфiстера».

Та якщо висновки щодо теоретичноi обгрунтованостi версii Фройда читачевi випадае зробити на свiй розсуд, по ознайомленнi з есе, то питання автентичностi фактiв, якими автор аргументуе своi твердження, варто бодай стисло зважити у свiтлi сучасного становища леонардознавства.

Брак достатнього масиву чiтко задокументованих даних про дитинство Леонардо став очевидною перешкодою, яку Фройд сприймае радше як виклик, ретельно збираючи всi доступнi матерiали.

На жаль, доступними для нього були аж нiяк не всi навiть вiдомi на той час документи; а з великою частиною тих, на якi вiденський професор спираеться у своему аналiзi, вiн знайомився за роботами iнших авторiв, часто у перекладах (не завжди точних). Що ж до малярських i графiчних робiт Леонардо да Вiнчi, уточнення iхньоi атрибуцii в останнi десятилiття показало, що З. Фройд мiг бути неправильно поiнформований щодо походження, авторства чи iсторii цих творiв.

Слiд зазначити, що формальна критика аргументiв Фройда бувае надмiру сувора. Нарiжним каменем у будовi всього есе е згадуваний спогад Леонардо з дитинства, коли вiн ще «лежав у колисцi» i до нього нiбито прилетiв «unnibio»[1 - У сучаснiй iт. орфографii«un nibbio».] – iталiйською «шулiка».