Тотем і табу

Але ми маемо пiдстави простежити у нього тi жадання, що iнших владно штовхають до сексуальних дiй, бо неможливо уявити духовне життя людини, у розвитку якого не брали б участi сексуальнi прагнення у широкому сенсi слова, лiбiдо, навiть коли воно вiдхиляеться далеко вiд своеi первiсноi мети або утримуеться вiд реалiзацii.

Ми не сподiваемося знайти у Леонардо щось бiльше за слiди неперетвореного сексуального потягу, якi, втiм, ведуть у визначеному напрямi, дозволяючи ствердити його гомосексуальнiсть. Ранiше ми вже вiдзначали, що вiн брав до себе в учнi тiльки дуже вродливих хлопчикiв i юнакiв.

Вiн був лагiдним i поблажливим до них, дбав про них, сам по-материнськи доглядав за ними, коли вони нездужали – як могла б доглядати за ним його власна мати. Оскiльки вiн вибирав за вродою, а не за талантом, жоден з них (Чезаре да Сесто, Джованнi Бельтрафiо, Андреа Салаiно, Франческо Мельцi та iншi) не зробився видатним художником. Бiльшостi з них не пощастило досягти самостiйноi ролi у мистецтвi й, по смертi вчителя, вони зникли, не залишивши слiду в iсторii культури. Тих, натомiсть, що за характером своеi творчостi мали право називатися його учнями, як Луiнi i Баццi, на прiзвисько Содома, вiн, схоже, навiть не знав особисто.

Нам заперечать, мовляв, поведiнка Леонардо щодо його учнiв не мае нiчого спiльного з сексуальними мотивами i не дае пiдстав робити якiсь висновки про його статевi схильностi. Проти цього ми вкрай обережно зауважимо, що наша iнтерпретацiя пояснюе деякi дивнi риси у поведiнцi художника, якi, в iншому разi, залишались би загадковими.

Вiн вiв щоденник; списував його справа налiво дрiбним текстом, що призначався, наче, тiльки для нього. У цьому щоденнику вiн звертаеться до себе у другiй особi, на «ти»: «Вивчи у маестро Луки множення коренiв»[48 - Е. Solmi, Leonardo da Vinci. 1908, с. 152 (прим. авт.).]. «Нехай маестро д’Абакко покаже тобi квадратуру кола»[49 - Там же (прим. авт.).]. Або з приводу однiеi мандрiвки: «Я iду у Мiлан у справах свого саду… Накажи пiдготувати двi дорожнi торби. Попроси Бельтрафiо показати тобi токарний верстат i обробити на ньому камiнь. Залиш книжку для маестро Андреа iль Тодеско»[50 - E. Solmi, Leonardo da Vinci, с. 203 (прим. авт.).]. Або намiр зовсiм iншого роду: «Ти повинен показати у своему трактатi, що земля е зiркою, як мiсяць або на кшталт того, i таким чином довести благородство нашого свiту»[51 - Леонардо поводиться як той, хто звик щодня сповiдатися перед iншою особою i замiнив ii тепер щоденником.