Тотем і табу

Schorn L. ІІІ Bd. 1843, с. 6 (прим. авт.).].

Спробуймо з’ясувати суть цих натякiв. Отже, усмiшка Мони Лiзи могла так причарувати Леонардо тим, що пробудила щось таке, що давно вже дрiмало у його душi – ймовiрно, давнiй спогад. Спогад достатньо значущий, щоб, раз прокинувшись у душi митця, бiльше його не залишати, постiйно вимагаючи нового вiдтворення. Запевнення Патера щодо можливостi простежити, як образ, подiбний до Мони Лiзи, з дитячих рокiв вплiтаеться у плетиво мрiй Леонардо, видаються правдоподiбними i заслуговують на буквальне розумiння.

Як першi художнi спроби Леонардо, Вазарi згадуе «teste di femmine che ridono» [голiвки жiнок, що смiються]. Це мiсце у текстi не допускае сумнiвiв, оскiльки автор нiчого не намагаеться довести: «Коли, в юностi, вiн злiпив з глини кiлька голiвок жiнок, що смiються, для вiдливання з гiпсу, i кiлька дитячих голiвок так чудово, наче вони створенi рукою великого майстра…»[67 - Таке припущення робить також Мережковський, хоча вiн вигадав iсторiю дитинства Леонардо, яка в iстотних аспектах вiдрiзняеться вiд нашоi, вiдтвореноi через фантазiю про шулiку.

Якби Леонардо сам мав таку усмiшку, традицiя неодмiнно зберегла б переказ про неi (прим. авт.).].

Отже, ми дiзнаемося, що художнi вправи Леонардо почалися з зображення об’ектiв двох типiв, якi одразу нагадують нам два типи сексуальних об’ектiв, якi визначив наш аналiз фантазii про шулiку. Якщо чарiвнi дитячi голiвки були повторенням його власноi дитячоi особистостi, то усмiхненi жiнки вiдтворювали образ Катерiни, його матерi, а ми, у такому разi, починаемо передбачити ймовiрнiсть того, що мати Леонардо мала загадкову усмiшку, яку вiн утратив i яка так його причарувала, коли вiн вiднайшов ii у флорентiйськоi дами[68 - Muther, с.

309 (прим. авт.).].

За часом написання найближчою до Мони Лiзи е картина, яка називаеться «Свята Анна Втрьох», тобто свята Анна з Марiею i немовлям Христом.

Тут леонардiвська усмiшка виразно читаеться на обличчях обох жiнок. Неможливо визначити, наскiльки ранiше або пiзнiше за портрет Мони Лiзи почав ii писати Леонардо. Та оскiльки робота над обома картинами розтяглася на роки, художник, поза сумнiвом, працював над ними одночасно. Найлiпше узгоджувалося б з нашою iдеею, якби саме заглиблення у риси Мони Лiзи спонукало Леонардо створити композицiю «Святоi Анни».