Тотем і табу

Перша частина утворюе в загальних рисах крило i дугоподiбну голову шулiки, друга – гостре черевце i, якщо ми вiзьмемо до уваги стрiлоподiбнi лiнii, схожi на розправлений хвiст птаха, то права частина цього хвоста спрямована точно, як у доленосному дитячому видiннi художника, в рот немовляти, тобто самого Леонардо».

Далi автор пропонуе тлумачення iнших деталей i обговорюе труднощi, якi виникають у процесi.][72 - Уривок у квадратних дужках (с. 67–70) – текст i двi графiчнi iлюстрацii – становить частину роздiлу, додану автором у пiзнiших виданнях, спершу у виглядi примiтки, а згодом як самостiйну частину викладу, яка дещо порушуе його послiдовнiсть (прим.

пер.).]

Отже, iще один твiр Леонардо пiдтверджуе наш здогад, що усмiшка Мони Лiзи розбудила в душi Леонардо спогад про матiр його перших дитячих рокiв. Вiдколи вiн написав «Джоконду», мадонни i шляхетнi дами на картинах iталiйських художникiв смиренно схиляли голову, з дивною блаженною усмiшкою бiдноi сiльськоi дiвчини Катерiни, що подарувала свiтовi благородного сина, якому судилося творити, дослiджувати i терпiти.

Якщо Леонардо пощастило передати в обличчi Мони Лiзи подвiйний сенс ii усмiшки – обiцяння безмежноi нiжностi i зловiсноi загрози (за словами Патера), то вiн також у цьому залишився вiрним змiсту свого раннього спогаду. Нiжнiсть матерi стала для нього фатальною, визначила його долю i труднощi, якi на нього чекали. Пристраснi пестощi, на якi натякае його фантазiя про шулiку, були цiлком природними: бiдна покинута мати змушена була всю пам’ять про колишню нiжнiсть i пристрасть вилити в материнськiй любовi; вона змушена була до цього не тiльки потребою вiдшкодувати собi за брак чоловiка, але також потребою вiдшкодувати дитинi за те, що малий не мав батька, який би його приголубив.

Таким чином, вона, як це бувае з незадоволеними матерями, замiнила свого чоловiка маленьким сином i дуже раннiм розвитком його еротики викрала у хлопця частину його мужностi. Любов матерi до немовляти, якого вона годуе i за яким доглядае, набагато глибша за ii пiзнiше почуття до дитини, що вже пiдростае. За своею природою, це любовний зв’язок, що сповна задовольняе не тiльки духовнi бажання, але також фiзичнi потреби, i якщо вiн стае однiею з форм досяжного людського щастя, то не в останню чергу це вiдбуваеться завдяки нагодi, без докорiв сумлiння, задовольняти витiсненi бажання, якi вважаються збоченнями[73 - Пор.: «Drei Abhandlungen zur Sexualtheorie» (прим. авт.).].