В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти

Результатом подiбноi поведiнки стало, зокрема, те, що всi працiвники трималися вiд Стуре подалi. Нiхто не наважувався залишатися з ним наодинцi. Поганi новини нiколи не доходили до Стуре, оскiльки вiн часто звинувачував в усьому людину, яка розповiдала йому цi новини. На входi однiеi iз фабрик спiвробiтники навiть встановили попереджувальний сигнал. Непомiтно розмiщений над реестрацiйною стiйкою, вiн свiтився червоним кольором, коли Стуре входив у будiвлю, i зеленим – коли керiвник покидав фабрику.

Всi знали про це.

Не тiльки персонал – навiть клiенти, перейшовши порiг, кидали погляд на сигнал для того, щоб зрозумiти, що чекае iх сьогоднi: якщо свiтло було червоним, деякi люди просто поверталися назад, вирiшуючи навiдатися в бiльш прийнятний час.

Як вiдомо, у молодому вiцi ви бiльш спостережливi. У зв’язку з цим я поставив Стуре тiльки одне питання: хто ж дозволив всiм цим дурням працювати в компанii? Звiсно, я розумiв, що саме вiн

найняв бiльшiсть iз них. Та Стуре здогадався, до чого я пiдводив його.

Я нiби приховано натякнув: «І хто тут найбiльший дурень?»

Зрозумiло, що вiн виставив мене за дверi. Пiзнiше його колеги розповiли, що насправдi хотiв зробити Стуре – взяти дробовик та застрiлити мене.

Цей iнцидент змусив мене задуматися. Перед нами людина, яка скоро вийде на пенсiю. Безсумнiвно, ця людина – досвiдчений пiдприемець, якого поважають за глибокi знання у сферi його бiзнес-дiяльностi. Та, простiше кажучи, ця людина не могла справитися з колективом. Не могла зрозумiти, що единий ресурс в ii компанii, який е iндивi – дуальним – працiвники.

І саме через вiдсутнiсть такого усвiдомлення всi, кого не можна було зрозумiти, в очах Стуре перетворювалися в iдiотiв.

Оскiльки я не перебував у штатi органiзацii, я мiг з легкiстю побачити, як глибоко помилявся Стуре. Вiн не розумiв, що називаючи людей, бачення яких не спiвпадало з його власним, дурнями, вiн завжди починав з самого себе. Характеризуючи певнi типи людей, Стуре використовував тi самi вирази, що i я: «клятi iдiоти», «стадо вiслюкiв», «бруднi виродки» та «нуднi амеби».

Хоча сам я нiколи не називав оточення iдiотами, навiть коли мав вiдчутнi складнощi з визначенням типiв людськоi поведiнки.

Прожити життя з думкою про те, що ви оточенi людьми, з якими неможливо працювати – безперечно жахлива iдея. Мiй власний потенцiал це зробило б неймовiрно обмеженим.

Я намагався роздивитися себе в дзеркалi – рiшення було простим. Я не хотiв бути схожим на Стуре.