Фундаментальні концепції психоаналізу

Часом несправедливiсть, яка звалилася на пiддатливого iндивiда, така велика й непоборна, що, якщо його глибинне моральне почуття й вберiгае хапливi руки вiд кримiнальних дiй, то натомiсть вiн стае невротиком. А iнодi просуваеться й далi – стае психотиком, намагаючись таким чином очистити свою душу вiд усiх «ризикованих речей».

Я користуюся термiнами «невротик» i «психотик», тож менi хотiлося, аби ви вловили iхню вiдмiннiсть. Невроз – це нервова хвороба чи нервове порушення, наприклад, таке, яке ми спостерiгали у випадку молодоi жiнки, що мала болi в руцi.

Такi випадки не мають нiчого спiльного з божевiллям. Невротик або психоневротик, – психiчно цiлком здорова людина. Ба бiльше, за рiвнем iнтелектуального розвитку, невротик зазвичай переважае пересiчну людину. Психоз – це психiчний розлад, тому психотичнi пацiенти страждають на якусь iз форм божевiлля. Звичайно, вони геть не обов’язково повиннi мати щось спiльне з психiчно неповноцiнним i, якщо ми вже цього торкнулися, я хотiв би, щоб ви також вiдрiзняли функцiйне безумство вiд органiчного. Останне виникае через якесь фiзичне порушення, що його спричиняють певнi токсини, ураження мозку чи патологiчнi утворення. У випадках функцiйного порушення мозок на вигляд нормальний, iнакше кажучи, якщо порiвняти мозок параноiка з мозком видатноi людини, ви не помiтите iстотних вiдмiнностей, бо перший не матиме жодних патологiчних особливостей.

Усi психiчнi хвороби можна узагальнити за двома категорiями, що iх вiдкрив Крепелiн.

З огляду на те, що я впродовж цього лекцiйного курсу час вiд часу на них посилатимуся, було б добре сказати кiлька слiв i про них. Згодом я сподiваюся розглянути iх докладнiше. Тож Крепелiн, працюючи в лiкарнi з молодими пацiентами, яким часом дiагностували манiю, часом меланхолiю або iншi хвороби, помiтив те, що всi вони мали виразнi прояви певноi форми божевiлля, якiй вiн згодом дав назву dementia praecox. Це хронiчна, прогресивна форма безуму, яку неможливо вилiкувати, якщо вона одного разу розвинулася; лише в рiдкiсних випадках вдаеться полiпшити стан тих, хто на неi страждае настiльки, щоб вони хоча б мали змогу повернутися додому, але й тодi такi пацiенти не в змозi повнiстю пристосуватися до довкiлля, тому зазвичай, i це найбiльш прикро, вони потребують постiйного догляду та уваги. Ймовiрно, вiдсоткiв сiмдесят п’ять таких пацiентiв перебувають у вiцi вiд п’ятнадцяти до двадцяти п’яти рокiв.