Артуро та єдиноріг

Деякi оповiдки здавалися моiм дiтям особливо цiкавими, i якось вони забрали собi в голову, що менi варто зафiксувати на письмi хоча б одну з них, i я пообiцяв це зробити.

І ось у цiй коротенькiй книжечцi я й записав одну з цих казок. Поки я це робив, менi захотiлося збагатити ii подробицями, яких зазвичай не бувае в тих iмпровiзованих iсторiях, що iх я розповiдаю вечорами. Сподiваюся, що це не зашкодило спонтаннiй манерi, притаманнiй тим оповiдкам, якi я вигадував на мiсцi.

Щоб праця моя набула завершеного вигляду, я вирiшив проiлюструвати цю казку своiми ж малюнками.

Прошу пробачити мене за суто аматорський, хоча й цiлковито автентичний характер цiеi книжечки, якоi не редагувала, анi не правила жодна стороння особа, як i за дилетантськi малюнки, адже я не е анi письменником, анi iлюстратором.

ПОДЯКИ

Крiм Лавiнii, Оскара й Алессандро (тепер у зворотному порядку! даруй, Оскаре, що ти завжди посерединi!), якi надихнули мене вигадати цю та чимало iнших iсторiй i загалом надихають мое життя, хочу подякувати Мiхаiлу Циганову й Алексею Глуговскому, якi у вiльний час допомагали менi з друкуванням, перекладами, публiкацiею онлайн та iншими речами.

ПРИСВЯТИ

Алессандро, Оскаровi та Лавiнii (за порядком народження!), моiм найулюбленiшим у всьому свiтi людським iстотам, i Монiцi, яка так чудово iх виховуе.

РОДИНА АРТУРО

Тiльки-но прокинувшись, Артуро вмився прохолодною водою, яку тато саме витяг iз криницi, вдягнув штани та сорочку й побiг у невеличкий курник збирати яйця.

– Молодець, Артуро, ти такий розсудливий i уважний хлопчик! Вiдколи саме ти ходиш збирати яйця, жодне ще не розбилося! – часто казала йому мама. Яйця були важливою частиною снiданку родини Артуро.

Артуро народився в сiм’i бiдних селян на прiзвище Бонтемпi, яка мешкала в селi поблизу Бергамо, чудового середньовiчного мiста на пiвночi Італii, мiж Мiланом i Венецiею. Дiялося це дуже давно, десь наприкiнцi XVI сторiччя. Артуро був четвертим iз сiмох дiтей – трьох дiвчаток i чотирьох хлопчикiв – i мав одинадцять рокiв.

За тих часiв сiм’i були набагато численнiшi, нiж сьогоднi, особливо селянськi. Дiти були багатством, бо коли пiдростали, то допомагали батькам у господарствi. Крiм сiмох дiтей, тата й мами, жив iз ними ще старий дiдусь Гвiдо. Тож усього iх було десятеро.

Життя було дуже важке, його подii залежали вiд законiв природи та пiр року. Прокидалися люди на свiтанку, а спати йшли невдовзi пiсля заходу сонця.