Артуро та єдиноріг

І вiн сказав Убальдо:

– Ну що ж, гаразд, послухаймо, чого ще хоче цей зануда!

Артурiв тато прошепотiв:

– Ваша свiтлосте, менi прикро знову вас турбувати, але менi тут спало дещо на гадку, про що я хочу вас попрохати. Чому б вам не взяти в палацовi служники одного чи двох моiх синiв? Ви ж знаете нашу сiм’ю вже багато рокiв, а вони хлопцi меткi. Принаймнi на рiк, i тодi я годуватиму менше ротiв.

Маркiз повернувся до Убальдо й мовив:

– Що скажеш, Убальдо? Нам потрiбнi служники?

Убальдо подумав якусь мить i вiдповiв:

– Ми й справдi маемо тепер набагато менше челядi, особливо пiсля того, як того мiсяця ми звiльнили тих двох служникiв.

– Ага, авжеж, тих двох поганцiв! – мовив Треколлi. – Ми спiймали iх на тому, що вони поiдали в коморi мiй сир таледжо. То як думаеш, Убальдо?

Убальдо вiдповiв:

– Ми й справдi знаемо родину Бонтемпi багато рокiв, це поряднi люди, на них можна покластися. Тим паче, що на наступний рiк у нас заплановано чимало бенкетiв, як ваша свiтлiсть чудово знае.

І справдi, маркiз хотiв знайти своiй доньцi Катерiнi чоловiка, а для цього збирався влаштовувати елегантнi бали та бенкети, запрошуючи на них найзнатнiшi родини мiста й усiеi Венецiйськоi республiки.

– Проте, – додав Убальдо, – я раджу вашiй свiтлостi взяти лише одного нового служника й добряче його вишколити. Тому це мае бути хтось молодий i тямущий. Я сказав би, хлопець десяти чи одинадцяти рокiв.

Тiеi митi Артуровому татовi аж серце стислося, бо перед ним в уявi постало обличчя Артуро, який був единим хлопцем цього вiку в його родинi, – вибору не було.

– Гаразд, я безмежно вам удячний i пришлю до вас Артуро.

Коли в сутiнках вiн повернувся додому, до його возика, який саме в’iжджав до двору, пiдбiгла чорна плямка.

– Тату, тату, де ти так довго був? – пролунав веселий i жвавий голосок.

То був не хто iнший, як Артуро, який повис у тата на шиi, тiльки-но той зiйшов iз вiзка. Артуровому татовi сльози затуманили очi, i Артуро вiдразу помiтив, що щось не так. Тодi тато обняв його й сказав:

– Ходiмо в дiм, нам треба поговорити…

Того вечора батько розповiв про все, що трапилось, i пояснив, що единим виходом буде те, що Артуро пiде до маркiза за служника.